ЗВУКООБРАЗ ФОРТЕПІАНО У ТВОРЧОСТІ О. ЩЕТИНСЬКОГО

Анотація

Як один з компонентів художньої рефлексії постає фортепіанна творчість О. Щетинського – масштабний простір синтезування досвіду музичного мистецтва у синхронії та діахронії, творення нової сонорної реальності. Її ґрунтом на мікрорівні слугує емансипований звук, на макрорівні спрямованість на утвердження мета- жанру, мета-стилю та мета-мови музичного мистецтва. Резонанс фортепіанної творчості митця на рівні перцепції та активність «входження» творів О. Щетинського в обрії сучасного фортепіанного виконавства, утім, дисонують із рівнем опанування фортепіанних творів митця на рівні наукової рефлексії, що детермінує актуальність статті. Метою статті є визначення провідних тенденцій репрезентації звукообразу фортепіано у творчості О. Щетинського. Методологія. Досягнення мети передбачає методологічну опору на компаративні настанови, які поєднують принципи культурологічного та виконавського підходів, жанрового та стильового аналізу. Наукова новизна статті полягає у виявленні та обґрунтуванні провідних напрямів концептуального, стильового та жанрового модифікування жанрових моделей фортепіанних творів О. Щетинського. Висновки. Фортепіанні твори О. Щетинського, репрезентовані у статті як віддзеркалення сучасних тяжінь до переформатування звукового простору та творення нової сонологічної концепції реальності, постають як один із модусів трансформації звукового образу фортепіано. Виявлено, що на жанровому рівні звукообраз фортепіано у творчості митця тяжіє до індивідуалізованих інтерпретацій жанрових моделей академічної традиції, зокрема тих, які мають відносно закріплені композиційно-структурні та концептуальні параметри. Обґрунтовано, що концептуальні виміри звукообразу інструмента у творчості О. Щетинского пов’язані із пріоритетністю філософської проблематики та сакральної образності, увиразнених у програмних назвах та репрезентованих як із униканням орієнтації на жанрові моделі сакральної традиції, так і в їх відтворенні у дифузії із жанрами світської традиції тощо. Виявлено, що інтонаційний рівень фортепіанної творчості митця демонструє розширення звукообразу фортепіано сучасними трансформаціями знаків художнього досвіду минулого крізь призму сучасного музичного мислення та мовлення, а також інструменталізацію вокального начала, емансипацію дисонансу та звуку, позиціонування вертикалі як змістово самостійного сонорного комплексу. Показано, що звукообраз фортепіано у творчості О. Щетинського не передбачає застосування екстремальних засобів виразності та постає як концентроване втілення тезаурусу музичного мистецтва в його діахронії та синхронії, в історико-культурній цілісності, як носій метатекстуальних інтенцій сучасної епохи. Акцентовано значущість актуалізації у вимірах звукообразу фортепіано «імпліцитного звучання», емансипацію паузи, естетичних параметрів «нової простоти», драматургії статики та художньої комунікації як екзистенційної єдності виконавця та слухача. Виявлено, що вербальні виміри фортепіанних творів композитора розширюють перцептуальні обрії звукообразу інструмента та слугують усталенню його інтертекстуальної репрезентації.