Ввічливість. Humanitas

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ УСТАНОВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА ЗАСАДАХ ЛІДЕРСТВА

Ірина АЛБУЛ — 2025-06-26

У статті висвітлено особливості організації діяльності установ соціального захисту на засадах лідерства. На основі контент-аналізу, зіставлення, порівняння, систематизації й узагальнення наукових праць з вказаного питання, професійних стандартів для керівників (організаторів) соціального захисту та освітнього стандарту підготовки магістрів соціальної роботи встановлено, що ефективна організація діяльності установ соціального захисту вимагає готовності професіонала в галузі управління соціальної роботою на виконання управлінських функцій; підвищення власної кваліфікації; прийняття рішень на засадах стратегічного, аналітичного та критичного мислення; командної взаємодії; формування сприятливого соціально-психологічного клімату у колективі; стресостійкості та оперативного орієнтування у екстремальних ситуаціях. Доведено, що вказані очікування декларовані професійними стандартами (директор закладу (установи) надання соціальних послуг, директор регіонального центру соціальних служб (навчально-методична робота), директор реабілітаційної установи (центру) для осіб з інвалідністю, завідувач відділення (соціальні послуги), соціальний менеджер, методист з навчально-методичної роботи з надання соціальних послуг) та передбачені освітнім стандартом зі спеціальності 231 Соціальна робота для другого (магістерського) рівня вищої освіти, які у своїй синергії передбачають формування соціального лідера відповідно до усіх складових структури соціальних компетенцій соціальних працівників та метакомпонентів соціального лідерства. Узагальнено рекомендації для соціального лідера щодо його візії, інноваційного креативного мислення, самолідерства, налагодження конструктивної співпраці на засадах партнерства, здатності до мотивації та наснаження, забезпечення професійної автономії та постійного вдосконалення.

СУБ’ЄКТИ МОНІТОРИНГУ НАДАННЯ ТА ОЦІНКИ ЯКОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Олена БАЛУХТІНА — 2025-06-26

Стаття присвячена моніторингу надання та оцінки якості соціальних послуг, метою якого є забезпечення дотримання надавачами вимог законодавства під час надання соціальних послуг населенню. Здійснено аналіз наявної інформації щодо суб’єктів моніторингу. Вивчено існуючу в державі законодавчу базу щодо механізму моніторингу, зокрема в частині розподілу повноважень основних суб’єктів моніторингу. Мета дослідження полягає в аналізі класифікації суб’єктів моніторингу та обґрунтуванні місця кожного суб’єкта в загальній системі моніторингу. Об’єктом дослідження є механізм моніторингу як важлива складова забезпечення належного функціонування системи соціального обслуговування населення. Предметом вивчення є роль кожного суб’єкта моніторингу в процесі його проведення. У дослідженні застосовано загальнонаукові та спеціально наукові методи, зокрема, порівняння та аналізу, що дозволило узагальнити інформацію, зібрану з веб-ресурсів державних органів влади. Використання методу аналізу документів при роботі з нормативно-правовими актами дозволило глибоко розкрити важливість досліджуваної проблеми. Новизна дослідження полягає у системному підході до аналізу ролі суб’єктів моніторингу. Акцентована увага на важливості діяльності Нацсоцслужби України як одного із суб’єктів моніторингу. У висновках пояснено доцільність існування багатьох суб’єктів моніторингу, насамперед, завдяки дотриманню гарантій якості та захисту прав одержувачів соціальних послуг а також забезпечення прозорості та довіри до держави та надавачів соціальних послуг. В цілому, цим забезпечується досягнення мети його проведення – відстеження того, як функціонує система надання соціальних послуг, чи відповідає вона встановленим нормам, планам, і звичайно, в першу чергу потребам мешканців громад.

СОЦІАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ЯК СТРАТЕГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Віталій БІСКУП — 2025-06-26

Мета дослідження полягає у комплексному визначенні змістових компонентів та ключових вимірів соціальної профілактики як стратегічного інструменту забезпечення суспільної безпеки в умовах зростаючих соціальних ризиків та сучасних глобальних викликів, зумовлених політичною нестабільністю, військовими конфліктами, економічними кризами та глобальними соціальними трансформаціями, обґрунтовується необхідність переходу до проактивної моделі превентивної діяльності, яка передбачає не лише оперативне реагування на кризові ситуації, а й випереджальне усунення їхніх причин. Систематизовано чотири ключові виміри соціальної профілактики: індивідуально-поведінковий, соціально-інфраструктурний, культурно-нормативний та інституційно-управлінський. Висвітлено роль профілактичних програм у забезпеченні гідних умов життя, соціальної інтеграції та адаптації населення до нових умов існування. Особлива увага приділена концепції салютогенезу, яка концептуально зосереджена на ідеї розвитку внутрішніх ресурсів особистості, формуванні когерентності та стресостійкості. У статті також проаналізовано сучасні класифікації профілактичних програм (універсальні, селективні, індикативні) та визначено чинники ризику й захисні фактори у сфері профілактичної роботи. Увага зосереджена на важливості нормативно-правового забезпечення, міжвідомчої взаємодії та інституційної спроможності формування ефективної системи соціального захисту. Зроблено висновок, що стратегічне значення профілактики полягає у зміцненні державної політики соціальної безпеки. Перспективами подальших досліджень є розробка критеріїв ефективності профілактичних втручань, вивчення механізмів когерентності та інноваційних технологій превентивної діяльності з урахуванням контекстуальних особливостей цільових груп населення.

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ В МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Анатолій ВОЛЬЧИНСЬКИЙ — 2025-06-26

У статті розглядається проблема професійного вигорання фахівців соціальної сфери. В умовах воєнного стану, підвищених вимог до надання допомоги різного рівня складності, проблема емоційного вигорання набуває особливої актуальності. Мета статті полягає в обґрунтуванні особливостей попередження та подолання професійного вигорання майбутніх фахівців соціальної сфери. Результати дослідження. Зауважено, що специфіка роботи фахівців соціальної сфери зумовлена підвищеною складністю міжособистісного спілкування, яке може значно впливати на ефективність праці та психічне самопочуття працівника. Такий стан не лише загрожує здоров’ю та самопочуттю, а й може підірвати здатність працівника надавати ефективну допомогу своїм клієнтам. Зазначено, що стан фізичного, емоційного та розумового виснаження, спричинений тривалим впливом стресових факторів на робочому місці, характеризується почуттям втоми, негативізму, зниженням професійної ефективності тощо. Ці компоненти посилюються через низький рівень поінформованості працівників щодо проблеми професійного вигорання, відсутності теоретичних знань і практичних навичок самодіагностики. Висновки. Отож, у навчально-виховному процесі майбутніх фахівців соціальної сфери слід упереджати їх щодо такого перебігу подій. Дуже важливо озброїти учасників освітнього процесу засобами самодопомоги; сформувати вміння застосовувати техніки регулювання власного самопочуття, фізичного й психічного здоров’я. Необхідно ввести відповідні курси чи тренінги у підготовку майбутніх фахівців соціальної сфери, які формують саме навички саморегуляції, самоусвідомлення й самодопомоги.

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНИХ НАВИЧОК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ ЧЕРЕЗ ВСЕУКРАЇНСЬКУ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКУ ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНУ ГРУ «СОКІЛ» («ДЖУРА»)

Лейла ГАСАНОВА — 2025-06-26

У статті досліджується роль соціально-емоційного навчання (СЕН) у формуванні особистості учнівської молоді в умовах сучасних соціальних викликів, зокрема через участь у всеукраїнській дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура»). Враховуючи глобальні зміни української освіти через впровадження концепції «Нової української школи» (НУШ) та освітні виклики в наслідок пандемії COVID-19 та повно- масштабного вторгнення на територію України дослідження має на меті розкрити значення соціально-емоційних навичок учнівської молоді через інструменти громадянського та військово-патріотичного виховання, а саме через участь у грі «Сокіл» «Джура»). Метою дослідження є аналіз формування соціально-емоційних навичок учнівської молоді через участь у всеукраїнській дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура»), як освітній інструмент, який створює умови для практичного використання навичок ХХІ століття. У статті використовуються теоретичні та емпіричні методи дослідження. Теоретичний аналіз зосереджено на вивченні існуючих наукових концепцій щодо соціально-емоційного навчання та його інтеграції в освітній процес. До емпіричного аналізу застосовано метод спостереження за учасниками гри «Сокіл» («Джура»). Аналіз проведено на основі порівняння соціально-емоційних компетентностей учасників під час тренування та змагань, а також оцінки змін командних та лідерських якостях учнів. Наукова новизна дослідження полягає в інтеграції концепції соціально-емоційного навчання (СЕН) у військово-патріотичне виховання, а також в оцінці результативності використання гри «Сокіл» («Джура») як інструмент у розвитку цих навичок. Також дослідження акцентує увагу на патріотичному аспекті формування соціально-емоційних навичок через механізми командної взаємодії, відповідальності, лідерства та емоційної стійкості в умовах сучасних викликів для України. Висновки: по-перше – участь у грі «Сокіл» («Джура») сприяє формуванню ключових соціально-емоційних навичок, таких як емпатія, самоусвідомлення, саморегуляція, соціальна взаємодія, відповідальність прийняття рішень; по-друге – гра «Сокіл» («Джура») є потужним інструментом для розвитку лідерських якостей, підвищення емоційної стійкості учнівської молоді, що є необхідним в умовах сьогодення; по-третє – участь у грі сприяє розвитку національної свідомості й громадянської активності, допомагаючи молоді зміцнювати патріотичні почуття та формувати високі морально-етичні принципи через участь у суспільних ініціативах.

МОНІТОРИНГ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА УСТАНОВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ У ПІДТРИМЦІ СІМЕЙ, ЯКІ ОПИНИЛИСЯ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ

Тетяна ГОРДЄЄВА — 2025-06-26

Моніторинг соціального партнерства установ соціальної сфери у підтримці сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах (СЖО), є важливою складовою для оцінки ефективності надання допомоги, оптимізації міжвідомчої взаємодії та забезпечення комплексного задоволення потреб цієї категорії сімей. З огляду на зростаючу кількість сімей СЖО в Україні, що постраждали від війни, безробіття та інших соціальних криз, зростає потреба у налагодженні ефективного соціального партнерства між державними та недержавними установами. Проблематика моніторингу соціального партнерства стала актуальною для науковців, адже важливими є не лише координація дій між різними установами, але й постійний контроль за результатами їхньої взаємодії. Аналіз партнерських відносин у Черкаському регіоні показав важливість створення ефективних механізмів моніторингу для підвищення якості допомоги та координації між установами. Дослідження літератури показує значущість застосування різноманітних інструментів моніторингу, зокрема адаптованої моделі Canvas, для оцінки результативності соціального партнерства. Проблематика моніторингу соціального партнерства в соціальній сфері знаходить своє відображення у працях провідних дослідників, таких як І. Моцна, Т. Ганзюк, В. Шинкарук та інших. Вони підкреслюють важливість створення чітких критеріїв оцінки ефективності партнерства та забезпечення сталості взаємодії між учасниками. Метою дослідження є вивчення особливостей моніторингу соціального партнерства у підтримці сімей СЖО з урахуванням специфіки місцевих потреб. Дослідження зосереджене на оптимізації соціального партнерства, що включає координацію дій державних і громадських інститутів, та створення умов для належного моніторингу результативності допомоги. Важливим аспектом є розробка системи критеріїв для оцінки ефективності партнерських взаємодій та забезпечення прозорості у процесі надання соціальних послуг.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СОЦІАЛЬНОЇ ІНКЛЮЗІЇ

Ірина ДЕМЧЕНКО — 2025-06-26

У статті розглядаються концептуальні засади розвитку системи соціальних послуг у контексті забезпечення соціальної інклюзії вразливих груп населення. Мета дослідження полягає у розкритті ролі соціальних послуг у забезпеченні соціальної інклюзії та повноцінної участі всіх громадян у соціальному, економічному та культурному житті, незалежно від віку, статі, стану здоров’я, матеріального становища чи соціального статусу. Проаналізовано сучасні підходи до формування інклюзивного суспільства, яке ґрунтується на принципах рівності, взаємоповаги й толерантності. Розкрито значення соціальних послуг як ключового механізму подолання дискримінації, забезпечення доступу до освіти, праці, медичних послуг, соціальної підтримки та участі у суспільному житті. Звертається увага на потребу модернізації інфраструктури, впровадження інноваційних програм підтримки та активного залучення громадян до волонтерських і просвітницьких ініціатив. Вказано на важливість міжвідомчої взаємодії та підтримки державної політики у сфері соціального захисту для ефективної інтеграції осіб з інвалідністю, літніх людей, внутрішньо переміщених осіб та інших соціально вразливих категорій. Доведено, що соціальні послуги є суттєвим компонентом процесу соціальної інклюзії, виконуючи функції подолання бар’єрів, доступу до ресурсів, інтеграції, підтримки автономії, забезпечення рівних можливостей, попередження соціальної ізоляції й формування толерантності у суспільстві. У світлі сучасних викликів, таких як цифрова нерівність і кризові реалії військового стану, їхня роль постійно розширюється і набуває все більшої значущості. Стаття підкреслює актуальність розширення функцій соціальних послуг в умовах цифровізації та суспільних викликів воєнного часу.

ПРОБЛЕМИ УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ ТА ПІДГОТОВКИ ОСІБ/СІМЕЙ ДО ДОГЛЯДУ ТА ВИХОВАННЯ ВЛАШТОВАНОЇ ДИТИНИ

Олена ДЕНИСЮК — 2025-06-26

Питання забезпечення права дітей зростати в сімейному оточенні ніколи не втрачає актуальності, оскільки лише сім’я гарантує дитині максимальну захищеність, любов та підтримку. Внаслідок повномасштабної війни в Україні значно збільшилася кількість дітей, які потребують сімейного догляду через втрату батьків. Їхні права забезпечуються шляхом усиновлення та влаштування у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, під опіку або патронат над дитиною. Метою статті є аналіз проблем, які виникають на етапі ухвалення рішень щодо влаштування дітей у сімейні форми виховання, а також в процесі підготовки кандидатів у батьки-вихователі, прийомні батьки, опікуни/ піклувальники, розробка рекомендацій для мінімізації проблем та труднощів, з якими вони стикаються, вдосконалення процесу ухвалення рішень та підготовки майбутніх батьків-вихователів, прийомних батьків, опікунів/ піклувальників до догляду та виховання дитини у сімейних формах. Зокрема, у статті здійснено аналіз результатів опитування кандидатів у батьки-вихователі, прийомні батьки, опікуни/піклувальники, в межах дослідження за проєктом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) «Моніторинг потреб та підтримка дітей в умовах війни» (далі – Проєкт), що реалізувався Міжнародною благодійною організацією «Партнерство «Кожній дитині» у співпраці з Національною соціальною сервісною службою України на замовлення Міністерства соціальної політики України; схарактеризовано проблеми, які виникали у кандидатів на етапі ухвалення рішення щодо влаштування дітей у сімейні форми виховання, а також процесу підготовки кандидатів до догляду та виховання дитини (СФВ – прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей опікунів/піклувальників).

КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВИЙ ПІДХІД У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ ТА ЙОГО РОЛЬ У ПРОЦЕСІ МЕДІАЦІЇ

Ірина ЄНГАЛИЧЕВА — 2025-06-26

У статті розглянуто когнітивно-поведінковий підхід як один із ефективних методів у соціальній роботі. Метою дослідження є аналіз особливостей застосування когнітивно-поведінкового підходу у процесі медіації. У відповідності до поставлених завдань, у роботі досліджено роль когнітивно-поведінкового підходу у соціальній роботі; розглянуто ефективні техніки когнітивно-поведінкового підходу та описано особливості їх застосування у процесі медіації. З’ясовано, що основна ідея когнітивно-поведінкового підходу полягає в тому, що емоційна, поведінкова та фізіологічна реакція людини значною мірою визначається її когнітивною інтерпретацією події, зокрема думками й переконаннями щодо неї. Враховуючи це виділено чотирьохкомпонентну структуру КПП: когнітивний, емоційний, поведінковий та фізіологічний компоненти. У ході дослідження було проаналізовано особливості застосування таких технік, як когнітивна реструктуризація, навчання навичкам асертивної комунікації, сократівське опитування, техніка «стоп думка», методи релаксації та саморегуляції, а також тренінги соціальних навичок. Розкрито їхню роль у формуванні конструктивного спілкування між учасниками конфлікту, зменшенні рівня емоційної напруги, корекції деструктивних переконань і моделей поведінки. Узагальнюючи результати дослідження, зроблено висновок, що когнітивно-поведінковий підхід є дієвим інструментом соціальної роботи, а його інтеграція в процес медіації забезпечує більш усвідомлений, врівноважений та орієнтований на розв’язання підхід у конфліктних ситуацій. Такий підхід не лише знижує рівень напруги між сторонами, а й сприяє довготривалому налагодженню стосунків та формуванню навичок конструктивного вирішення майбутніх суперечностей.

ТЕХНОЛОГІЇ ТА ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВЕТЕРАНАМИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ В ІНСТИТУЦІЙНИХ ЗАКЛАДАХ

Тетяна ЗАХАРІНА — 2025-06-26

У статті розглядаються технології та форми соціальної роботи з ветеранами в інституційних закладах. Здійснено аналіз наукових праць з проблеми дослідження з метою розроблення структурно-функціональної моделі соціальної роботи з ветеранами та виявлення ефективних технологій і форм соціальної роботи з даною соціальною групою. Мета дослідження, висвітленого в статті, полягає у теоретичному аналізі поняття «технологія соціальної роботи з ветеранами» та розробленні структурно-функціональної моделі технологій соціальної роботи із ветеранами та форм роботи із зазначеною категорією клієнтів в інституційних закладах. Досягнення поставленої мети дослідження було здійснено за допомогою методів структурно-логічного аналізу наукових джерел, що дозволило з’ясувати сучасні технології та форми соціальної роботи з ветеранами та розробити технології та форми соціальної роботи із ветеранами в інституційних закладах України. Новизна дослідження полягає у розроблені структурно-функціональної моделі, технологій та форм соціальної роботи з ветеранами в інституційних закладах. У висновках підтверджено, що розроблення і впровадження технологій соціальної роботи з ветеранами в інституційних закладах є важливим процесом підтримки ветеранів у процесі їх соціальної реінтеграції. Урахування всіх структурних компонентів структурно-функціональної моделі дозволяє якісно організувати процес роботи соціального працівника з ветераном у процесі його повернення у невоєнний соціум. Обґрунтовано, що технології та форми соціальної роботи із ветеранам повинні враховувати потреби ветеранів та розроблятись із урахуванням комплексного підходу до проблеми підтримки ветеранів у процесі їх повернення у невоєнний соціум.

СОЦІАЛЬНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Андрій КОЛОСОК — 2025-06-26

Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення соціального консультування в умовах територіальної громади. В статті розкрито актуальність проблеми соціального консультування, необхідність пошуку ефективних шляхів його забезпечення в умовах погіршення соціально-економічного стану країни та зниження загального добробуту громадян. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальне консультування – це професійна діяльність, спрямована на надання допомоги людям у вирішенні соціальних, психологічних, фінансових та інших проблем через надання інформації, порад, емоційної підтримки та розробку стратегій подолання труднощів. Вивчено правове забезпечення соціального консультування, відмічено його громіздкість через взаємозв’язок з великою кількістю інших нормативно-правових документів, що ускладнює його розуміння отримувачам соціальних послуг. Досліджено особливості соціального консультування в Україні, відмічено тенденцію до стрімкого зростання кількості звернень внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни та інших категорій населення, які опинились в складних життєвих обставинах. Проаналізовано специфіку соціального консультування в Луцькій міській територіальній громаді, відмічено особливості функціонування місцевого департаменту соціальної політики, щодо здійснення консультування та інформування мешканців громади. Запропоновано напрями підвищення ефективності соціального консультування: впровадження Державного стандарту соціальної послуги консультування, формування загальнонаціональної системи підготовки та сертифікації соціальних консультантів, розвиток онлайн-інструменти та цифрових платформ соціального консультування, координація міжнародної діяльності щодо інформаційного обміну з питань соціального консультування, розвиток інституту мобільних мультидисциплінрних бригад, інтеграція соціального консультування в адміністративні послуги територіальних громад, посилення міжвідомчої координації між соціальними, медичними, освітніми та правоохоронними структурами, проведення інформаційно-просвітницьких кампаній серед населення, спрямованих на формування позитивного ставлення до соціального консультування, забезпечення психологічної підтримки соціальних консультантів, залучення громадських і волонтерських організацій до надання соціального консультування, впровадження системи моніторингу та оцінки якості соціального консультування. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення соціального консультування в післявоєнний період.

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ – СКЛАДОВА ВНУТРІШНЬОЇ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ ЗВО

Наталія ЛЕВЧЕНКО — 2025-06-26

У статті досліджено академічну доброчесність як ключовий елемент внутрішньої системи забезпечення якості освіти у закладах вищої освіти України. На тлі реформування вищої освіти відповідно до європейських стандартів обґрунтовано необхідність впровадження ефективних механізмів контролю та підтримки етичної поведінки всіх учасників освітнього процесу. Автори аналізують законодавчі підстави академічної доброчесності, зокрема статті Закону України «Про освіту», які визначають поняття, принципи, порушення та види відповідальності за недоброчесні дії. Стаття ґрунтується на теоретичних положеннях науковців, які розглядають академічну доброчесність як фактор формування довіри до результатів навчання, підвищення якості освітніх послуг та забезпечення прозорості оцінювання. Окрему увагу приділено системному підходу до формування доброчесного середовища: прийняттю внутрішніх кодексів і положень, впровадженню програм антиплагіатної перевірки, підвищенню академічної культури викладачів і здобувачів освіти, інтеграції тематики доброчесності в навчальні програми. На основі аналізу нормативної бази ЗВО України, результатів опитувань і досвіду впровадження принципів доброчесності визначено основні тенденції, практики та виклики. Зокрема, висвітлено проблеми формального підходу до перевірок, низької обізнаності студентів, недостатньої мотивації викладачів та відсутності уніфікованої системи моніторингу академічної доброчесності. У висновках акцентовано, що академічна доброчесність має стратегічне значення для підвищення якості освіти, формування академічної культури та міжнародної репутації українських ЗВО. Запропоновано низку напрямів удосконалення політики доброчесності, зокрема через просвітницьку діяльність, підвищення кваліфікації викладачів, активізацію участі студентського самоврядування та ініціювання створення єдиного національного антиплагіатного реєстру. Матеріал буде корисним для керівників і працівників ЗВО, дослідників у галузі освіти, а також для всіх учасників освітнього процесу, які зацікавлені у впровадженні ефективних механізмів забезпечення якості вищої освіти на засадах етики та відповідальності.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПРОВЕДЕННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

Тетяна КОЧУБЕЙ — 2025-06-26

Розглянуто особливості теоретико-методичної підготовки майбутніх соціальних працівників до проведення наукових досліджень у соціальній сфері. Наголошено на важливості формування у здобувачів вищої освіти теоретичних і практичних знань про наукові методи, принципи, методологію дослідження у соціальній сфері. У статті проаналізовано рівні методологічного аналізу та окреслено роль навчальної дисципліни «Теорія і методика наукових досліджень у соціальній роботі» у процесі формування загальних і фахових компетентностей майбутніх соціальних працівників. Особливу увагу приділено значенню курсу для опанування основ наукової діяльності, зокрема методики підготовки доповідей, написання наукових статей та інших дослідницьких навичок. З’ясовано, що важливу роль у процесі навчання відіграє практичне опанування різних форм дослідницької діяльності. Зокрема, йдеться про опрацювання форм і методів роботи з науковими джерелами, а також формування вмінь ефективного пошуку наукової інформації. Встановлено, що важлива роль при підготовці майбутніх соціальних працівників відводиться опануванню ними програмних результатів навчання та формування у них соціальних навичок. Охарактеризовано роль самостійної роботи здобувачів вищої освіти в процесі підготовки їх до проведення наукових досліджень у соціальній роботі. Метою статті є висвітлення теоретичних і методичних засад підготовки майбутніх соціальних працівників до проведення наукових досліджень у соціальній роботі, особливостей формування в них інтегральної, загальних і спеціальних компетентностей, а також результатів навчання та ролі самостійної роботи й можливостей формування дослідної компетентності у процесі підготовки підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери. Закцентовано увагу на важливості опанування майбутніми соціальними працівниками програмних результататів навчання, зокрема таких як: критично оцінювати результати наукових досліджень і різні джерела знань про практики соціальної роботи, застосовувати іноземні джерела при виконанні завдань науково-дослідної та прикладної діяльності, висловлюватися іноземною мовою як усно, так і письмово; збирати та здійснювати кількісний і якісний аналіз емпіричних даних; застосовувати загальне та спеціалізоване програмне забезпечення для вирішення професійних задач та здійснення наукового дослідження; визначати методологію прикладного наукового дослідження та застосовувати методи кількісного та якісного аналізу результатів, у тому числі методи математичної статистики.

МІЖСЕКТОРАЛЬНА СПІВПРАЦЯ НА РІВНІ ГРОМАДИ ЩОДО КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ ТА ВЕТЕРАНОК

Оксана КРАВЧЕНКО — 2025-06-26

У статті визначено і схарактеризовано основних суб’єктів (місцеві органи влади, громади, заклади вищої освіти, заклади охорони здоров’я, заклади соціальної сфери та громадськість, ветерани) системи міжсекторальної співпраці на рівні громади щодо комплексної реабілітації ветеранів/ветераном (медична реабілітація, соціальна реабілітація, професійна реабілітація, психологічна реабілітація, соціокультурна реабілітація, соціально-педагогічна реабілітація, освітня реабілітація, сімейна реабілітація). Узагальнено досвід Уманської міської територіальної громади щодо функціонування механізму комплексної реабілітації ветеранів: медична реабілітація (медикаментозне лікування; протезування; послуги міждисциплінарної реабілітаційної команди); соціальна реабілітація (широка мережа соціальних послуг та соціальних установ; забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації; послуги реабілітаційних центрів; послуга інклюзивного реабілітаційно-соціального туризму; консультування та інформування; забезпечення безбарєрності в громаді); професійна реабілітація (послуги з працевлаштування, грантова програма Є робота); освітня реабілітація (первинна або додаткова освіта; профорієнтація; підвищення кваліфікації; послуги Центру ветеранського розвитку на базі ЗВО); соціально-педагогічна реабілітація (волонтерська і громадська діяльність в громаді; групи взаємодопомоги; соціальне виховання та соціалізація); соціокультурна реабілітація (формування культури взаємопідтримки в громаді; інтеграція бізнесу, ВПО, громадськості); сімейна реабілітація (соціальний супровід сімей, підтримка дружин ветеранів та членів їхніх родин, створення просторів для сімейного дозвілля, послуги відпочинку та оздоровлення); психологічна реабілітація (індивідуальні консультації, тренінгова діяльність, спільні зустрічі, створення ветеранського хабу).

ВПРОВАДЖЕННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ДІЯЛЬНІСТЬ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Владислав КУЛИК — 2025-06-26

Метою статті є вивчення можливостей інструментів ШІ та особливостей їхнього впровадження у структуру сучасної соціальної роботи з урахуванням етичних, організаційних та компетентнісних аспектів, її предметом – специфіка вищезазначених інструментів щодо низки аспектів: надання соціальних послуг, підтримки ухвалення рішень та оптимізації професійної діяльності. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному підході до імплементації інноваційного інструментарію (зокрема, на базі штучного інтелекту) до соціальної роботи як складної системи етичних, організаційних та інших аспектів. Проведене дослідження підтвердило доцільність імплементації інструментів ШІ у соціальну роботу, окресливши умови розгортання цього процесу. Серед переваг нами виділено підвищення ефективності виробничих процесів соціальної роботи: зокрема, соціального супроводу, оптимізації поточної діяльності (до прикладу, заповнення документації, аналіз даних тощо) та розширення можливостей прогнозування потенційних ризиків. Разом з тим, окреслений процес вимагає комплексного підходу, паралельного розвитку цифрової інфраструктури, підвищення кваліфікації кадрів та розробки супровідної документації (першою чергою, нормативно-правової бази) щодо використання таких технологій при роботі з вразливими групами населення. Перспективи подальших досліджень пов’язані із детальним аналізом джерел (ЄС та України) для локалізації практик, стратегій тощо, які можна застосувати на українському підґрунті; виявленням прогалин нормативно-правової бази України та розробки рекомендацій щодо створення певних документів (законів, постанов, протоколів та тому подібного). Останні здатні унормувати, стабілізувати впровадження інноваційних інструментів ШІ у практику соціальної роботи, забезпечивши стрункість, послідовність та логічність цього процесу.

СУПЕРВІЗІЯ В УПРАВЛІННІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ: МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТ

Наталія ЛЕВЧЕНКО — 2025-06-26

У статті досліджено супервізію як ефективний інструмент управління у сфері соціального захисту населення з акцентом на міжнародний досвід та можливості її адаптації до українських реалій. Автори детально аналізують концепцію супервізії, її основні функції, моделі та форми, які застосовуються в країнах з розвиненою соціальною інфраструктурою, таких як США, Канада, Велика Британія, Німеччина, Швеція та Данія. Зокрема, розглядаються клінічна, адміністративна, групова та індивідуальна супервізія, кожна з яких має свої специфічні особливості та функції, спрямовані на підвищення якості соціальної роботи, підтримку професійного розвитку та профілактику професійного вигорання серед соціальних працівників. Акцентується увага на важливості супервізії в контексті етичної свідомості, розвитку кваліфікації працівників і вдосконалення управлінських процесів, що є необхідними для забезпечення ефективного функціонування соціальних установ. Автори також окреслюють проблеми, які постають перед Україною в контексті впровадження супервізії в систему соціального захисту. Серед них виділено відсутність чіткої нормативно-правової бази для регулювання супервізії, недостатня кількість кваліфікованих супервізорів, відсутність методичних матеріалів і практичних навичок у керівників соціальних установ, а також обмежене фінансування цієї сфери. У підсумку, автори наголошують на необхідності систематичного впровадження супервізії як складової частини професійного розвитку соціальних працівників і частини державної політики у сфері соціального захисту, а також що інституціоналізація супервізії в Україні дозволить значно покращити якість надання соціальних послуг, підвищити рівень професійної компетентності фахівців і сприятиме гармонійній адаптації соціальних працівників до складних умов їхньої роботи.

ЕТАПИ ТА МЕТОДИ ПРИЙНЯТТЯ ЕФЕКТИВНИХ РІШЕНЬ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Марина ЛЕХОЛЕТОВА — 2025-06-26

Потреба планування та організації процесу прийняття ефективних рішень у професійній діяльності соціальних працівників зумовлена широким спектром напрямів діяльності та необхідністю виконання пов’язаних з ними завдань (здійснення адвокаційної діяльності та надання послуги представництва інтересів, управління соціальними проєктами, участь у проведенні соціальної експертизи, ведення випадку та ін.). У статті прийняття ефективних рішень у професійній діяльності соціальних працівників розглядається, як вид діяльності спрямований на розв’язання проблем отримувачів соціальних послуг, підвищення якості надання соціальних послуг, шляхом пошуку оптимального рішення серед можливих альтернатив, на підставі актуальної інформації з урахуванням можливих ризиків для оперативного реагування і коригування дій. До умов прийняття ефективних рішень у професійній діяльності соціальних працівників авторами віднесено: обґрунтованість прийнятого рішення на основі аналізу інформації; своєчасність прийнятого рішення; повнота змісту рішення на основі визначеної цілі/цілей; повноваження (валідність) прийняття рішення; відповідальність та узгодженість прийнятого рішення з рішеннями, які були прийняті раніше. Схарактеризовано етапи прийняття ефективних рішень у професійній діяльності соціальних працівників (підготовка рішення, прийняття рішення, реалізація прийнятого рішення). Систематизовано методи прийняття ефективних рішень у професійній діяльності соціальних працівників: за суб’єктом прийняття (колективні/групові, індивідуальні), за способом формування вирішального вибору серед можливих альтернатив (евристичні логіко-формалізовані, теоретико-ігрові) та окреслено їх переваги й недоліки. Автори зазначають, що проаналізовані та систематизовані методи є динамічними і можуть зустрічатись у різних класифікаційних ознаках, застосовуватись багаторазово на всіх етапах прийняття рішень.

КЛЮЧОВІ ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПІДТРИМКИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

Віктор ЛЯХ — 2025-06-26

Статтю присвячено аналізу завдань соціальної роботи з підтримки внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в умовах повномасштабної війни в Україні, що призвела до масштабного гуманітарного виклику як для державних інституцій, так і для системи соціального забезпечення в цілому. В межах дослідження окреслено шість ключових завдань, які на сучасному етапі формують зміст соціальної роботи з ВПО: забезпечення базової підтримки та доступу до послуг; психосоціальна підтримка; сприяння інтеграції в приймаючі громади; активізація соціального капіталу; моніторинг потреб і здійснення соціального супроводу; реалізація проєктної діяльності у сфері соціальної підтримки. Для кожного із зазначених завдань обґрунтовано форми реалізації, методи соціальної роботи та суб’єкти, залучені до їх виконання. Авторський підхід базується на інтеграції теоретичних моделей з практичними напрацюваннями, апробованими в умовах воєнного часу, зокрема в діяльності центрів соціальних служб, громадських і благодійних організацій, місцевих громад і міжнародних партнерів. Акцентовано на необхідності комплексного та міжвідомчого підходу до надання допомоги ВПО, де соціальна робота виконує функцію не лише підтримки, а й адвокації прав, мобілізації ресурсів і фасилітації процесів соціальної інтеграції. Результати дослідження мають прикладну цінність для фахівців із соціальної роботи державних і громадських організацій, місцевих органів влади, розробників соціальної політики, а також для волонтерських програм й ініціатив, що працюють із переміщеним населенням. Узагальнення подано у формі аналітичної таблиці, яка систематизує ключові аспекти сучасної практики соціальної роботи з ВПО, а також практичні рекомендації щодо покращення соціальної підтримки цієї категорії осіб.

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ У ПРОЦЕСІ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Тетяна МАРТИНЮК — 2025-06-26

Інклюзивна освіта в умовах сучасного суспільства є не лише освітньою стратегією, а й ключовим напрямом соціальної інтеграції дітей з особливими освітніми потребами (ООП). Особливої уваги потребують діти з інтелектуальними порушеннями, для яких створення адаптивного й підтримувального середовища є критичним чинником розвитку та соціалізації. Сучасні психолого-педагогічні практики потребують трансформації відповідно до принципів гуманістичної психології, індивідуалізованого навчання та міждисциплінарної взаємодії. Актуальність теми посилюється зростаючою потребою у використанні новітніх цифрових технологій для забезпечення ефективного освітнього процесу та індивідуалізованого супроводу дітей з ООП. Метою дослідження є аналіз сучасних психолого-педагогічних підходів і цифрових технологій, які застосовуються в інклюзивній освіті для ефективного супроводу дітей з інтелектуальними порушеннями, з урахуванням екосистемного бачення їхнього розвитку у взаємодії з соціальним середовищем. У дослідженні використано комплексний теоретико-аналітичний підхід із застосуванням методів системного аналізу, порівняльного вивчення педагогічних практик, критичного осмислення сучасних моделей інклюзивного навчання. Основу концептуальної рамки становить екосистемний підхід (U. Bronfenbrenner, R. Lerner, B. Little), що розглядає розвиток дитини в контексті багаторівневої взаємодії її з мікро-, мезо-, макро- та хроносоціальними системами. Особлива увага приділена аналізу потенціалу адаптивних цифрових платформ, VR/AR-технологій та мультисенсорних середовищ в умовах психолого-педагогічного супроводу. Уперше в українському контексті комплексно розкрито можливості інтеграції екосистемного підходу до психолого-педагогічного супроводу з використанням сучасних цифрових технологій у роботі з дітьми з інтелектуальними порушеннями. Обґрунтовано, що ефективність інклюзивного навчання значною мірою залежить від динамічної взаємодії всіх суб'єктів освітнього середовища, врахування особистісних проєктів дитини та використання інструментів, здатних забезпечити гнучку індивідуалізацію процесу навчання. Вперше проаналізовано ефективність таких технологій, як Smart Sparrow, Knewton, Oculus Rift, Microsoft HoloLens у контексті інклюзивної освіти в умовах інтелектуальних порушень. Застосування екосистемного підходу у поєднанні з сучасними цифровими технологіями забезпечує якісно новий рівень психолого-педагогічного супроводу дітей з інтелектуальними порушеннями. Це дозволяє не лише формувати адаптивне освітнє середовище, а й активно сприяти самореалізації дитини як повноцінного суб'єкта освітнього процесу. Перспективним є подальше дослідження впливу інноваційних технологій на динаміку розвитку ключових соціальних та когнітивних навичок у дітей з ООП, а також формування моделей партнерської взаємодії всіх учасників освітнього процесу в інклюзивному просторі.

РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ПОСЛУГИ ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА

Ярослав МУДРИЙ — 2025-06-26

У статті розглянуто проблему організації та забезпечення реабілітаційних послуг для осіб, які постраждали від домашнього насильства, у контексті сучасного українського законодавства. Мета дослідження – проаналізувати національне законодавство України щодо організації реабілітаційних послуг для постраждалих від домашнього насильства та системи реабілітаційної підтримки для таких осіб. Обґрунтовано актуальність теми в умовах соціально-економічних трансформацій, війни, внутрішнього переміщення населення та зростання рівня соціального стресу, що сприяють зростанню кількості випадків домашнього насильства. Висвітлено історичні аспекти запровадження реабілітаційних послуг як складової системи реагування на домашнє насильство. Аналізуються ключові нормативно-правові акти, зокрема Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Кримінальний кодекс України та положення Стамбульської конвенції. Встановлено, що ратифікація Стамбульської конвенції стала каталізатором для перегляду низки нормативно-правових актів щодо насильства. Окрема увага приділяється міжвідомчій взаємодії у наданні допомоги постраждалим, ролі центральних і місцевих органів влади, поліції, центрів соціальних служб, неурядових і міжнародних організацій. Представлено структуру реабілітаційних послуг, що охоплюють психологічну, соціальну, медичну, правову допомогу, а також надання тимчасового житла. Проаналізовано роль державних і недержавних суб’єктів у наданні таких послуг, зокрема центрів соціальних служб, Служби у справах дітей, притулків і консультативних служб. Розглянуто проблеми, з якими стикаються постраждалі в процесі отримання допомоги: недостатнє фінансування, нестача кваліфікованих кадрів, відсутність належної координації між структурами. Увагу приділено також питанням міжвідомчої взаємодії, потребі в комплексному підході до надання послуг та удосконаленні механізмів захисту прав постраждалих осіб. Окреслено перспективи подальших досліджень у напрямі удосконалення механізмів надання реабілітаційної допомоги.

ВЕТЕРАНСЬКЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО, ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ

Руслан ОСАДЧУК — 2025-06-26

Ветеранське підприємництво є важливою складовою соціально-економічної реінтеграції ветеранів, що сприяє їхній фінансовій незалежності, професійній самореалізації та зміцненню економіки. Збільшення кількості ветеранів унаслідок повномасштабного вторгнення росії в Україну актуалізувало необхідність розробки ефективних механізмів їхньої підприємницької діяльності. У статті розкриваються сутнісні характеристики ветеранського підприємництва, його співвіднесення з такою термінологічною системою як підприємництво, ветеранський бізнес, соціальна реінтеграція, соціальна допомога, соціальний захист. Зазначено, що на практиці розвиток ветеранського підприємництва залежить як від особистих якостей ветерана, так і від умов, створених державою та суспільством. Поєднання внутрішньої мотивації з ефективною підтримкою здатне значно підвищити успішність ветеранів, глибоко розуміти особливості ветеранського середовища й оцінити рівень їхньої готовності до ведення підприємницької діяльності. Спроможність до мережування у ветеранському підприємництві проявляється у здатності ветеранів ефективно будувати й підтримувати професійні зв’язки, що сприяють розвитку їх діяльності. Уточнена термінологічна система «ветеранське підприємництво-ветеранський бізнес» та «соціальна реінтеграція-соціальна допомога-соціальний захист». Дослідження засвідчило, що сутність ветеранського підприємництва полягає у створенні та веденні підприємницької діяльності ветеранами, з урахуванням їхнього військового досвіду, навичок адаптації, стійкості до стресу та певної мотивації. Дослідження також виявило, що ключовими факторами успішності ветеранського бізнесу є державна підтримка, доступ до фінансових ресурсів, розвиток мережевого співробітництва, наявність освітніх програм та менторської допомоги. Розвиток ветеранського підприємництва є важливим напрямом державної політики та суспільної підтримки, що сприяє не лише самореалізації ветеранів, а й зміцненню економічного потенціалу країни.

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ, ВИКЛИКИ ТА РИЗИКИ ДЛЯ МОЛОДІ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ольга РОГОВСЬКА — 2025-06-26

У статті досліджено соціальні наслідки, виклики та ризики, з якими стикається молодь з інвалідністю в умовах воєнного стану в Україні. Наголошується на динамічному зростанні кількості осіб з інвалідністю внаслідок військових дій, серед яких помітну частку становить саме молодь. Автор акцентує увагу на відсутності чіткої статистики щодо кількості молодих осіб з інвалідністю, що ускладнює формування цілісного бачення масштабів проблеми та ефективного державного реагування. У тексті розглянуто суперечність між задекларованими в законодавстві правами молоді з інвалідністю та реальним станом справ, зокрема у сфері доступу до освіти, працевлаштування, соціальної підтримки та участі в суспільному житті. Визначено сутність соціальних наслідків, викликів та ризиків та різницю між ними. Встановлено, що існує цілий спектр соціальних наслідків – від маргіналізації до економічної залежності та психоемоційної ізоляції. Серед основних викликів виокремлено низьку поінформованість молоді про власні права, обмежену політичну активність, складнощі з мобільністю, низький рівень соціалізації та громадянських компетентностей. Підкреслено, що сучасна система соціальної роботи недостатньо адаптована до потреб молоді з інвалідністю, особливо у фазі переходу до дорослого життя. Також акцентовано увагу на наслідках російської збройної агресії, що суттєво ускладнила доступ до медичних і реабілітаційних послуг, спричинивши нову хвилю інвалідизації серед молодих людей. У дослідженні соціальних наслідків, викликів та ризиків для молоді з інвалідністю в умовах воєнного стану застосовуані загальнонаукові методи, зокрема аналіз, синтез та порівняння. Індуктивний та дедуктивний методи дозволили встановити закономірності та прогнозувати можливі наслідки. Моделювання дозволяє відтворити соціальні процеси та оцінити ефективність підтримки цієї групи молоді. Автор аналізує потенційні ризики подальшого поглиблення соціальної ізоляції, втрати довіри до інституцій та зростання навантаження на систему соціального захисту, що потребує комплексної міжгалузевої взаємодії та переосмислення підходів до підтримки цієї цільової групи.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА В МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ ЯК ЧИННИК СТІЙКОСТІ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ ВІЙНИ

Юрій САХАРУК — 2025-06-26

У статті досліджено роль соціальної роботи в системі охорони здоров’я України в умовах війни як чинника стійкості, гуманізації допомоги та відновлення соціальної суб’єктності постраждалого населення. Проаналізовано функції соціальних працівників у межах медичних закладів: організація доступу до медичних послуг, психо-соціальна реабілітація, правовий супровід пацієнтів, підтримка родин загиблих, сприяння реінтеграції ветеранів і внутрішньо переміщених осіб. Висвітлено основні напрями розвитку медико-соціальної роботи: створення мультидисциплінарних команд, побудова цілісних маршрутів підтримки, інтеграція соціальної функції у структури лікувальних установ, орієнтація на превентивне збереження життєздатності громад. Здійснено міждисциплінарний огляд сучасних підходів із залученням праць Л. Клос, Н. Назар, С. Геґлерт, З. Сакс Зерден, О. Семігіної та О. Столярик. Показано, що соціальна робота у сфері охорони здоров’я перестає бути допоміжним елементом і перетворюється на стратегічний ресурс підтримки функціональної цілісності суспільства в умовах тривалих криз. Проаналізовано феномен медичної пастки бідності та ролі соціальних працівників у подоланні бар’єрів доступу до медичної допомоги. Обґрунтовано необхідність інституційного закріплення соціальної роботи в системі охорони здоров’я, розвитку освітніх програм для підготовки фахівців мультидисциплінарного профілю та розбудови єдиного простору медико-соціальної допомоги. Стаття пропонує цілісне бачення соціальної роботи як механізму відновлення життєвої цілісності людини, стійкості громад і стабільності суспільства в умовах війни та післявоєнного відновлення.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ОНЛАЙН-ПЛАТФОРМ ДЛЯ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ОСОБАМ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ТРАВМУ ВІЙНИ

Олег САХАРУК — 2025-06-26

Дослідження присвячено аналізу ефективності онлайн-платформ для надання психологічної допомоги особам, які пережили травму війни. Метою роботи є оцінка рівня потреби у психологічній підтримці, визначення основних бар’єрів доступу до послуг та аналіз впливу цих платформ на емоційний стан користувачів. Актуальність теми зумовлена тривалим впливом війни на психічне здоров’я населення та необхідністю розробки інноваційних підходів до надання допомоги в умовах кризових обставин. У сучасному світі, де цифрові технології відіграють ключову роль, важливо адаптувати психосоціальні інструменти до нових реалій. Методологія дослідження включає теоретичний аналіз наукової літератури, узагальнення статистичних даних та оцінку практичного досвіду використання цифрових платформ. Також було проведено опитування серед користувачів, що дозволило виявити ключові тенденції у сприйнятті онлайн-допомоги. Результати дослідження свідчать про високу потребу населення у психологічній підтримці, при цьому лише незначна частина респондентів звертається за допомогою через недовіру до сервісів або впевненість у здатності впоратися самостійно. Найпопулярнішими каналами отримання допомоги залишаються Telegram/Viber-боти та спеціалізовані офіційні сайти. Основними емоційними станами, які потребують корекції, є тривога, напруженість, втома та роздратування. Ефективними стратегіями впливу визнано поєднання автоматизованих функцій платформ із можливістю індивідуальних консультацій з фахівцями. Висновки підкреслюють важливість подальшого розвитку онлайн-платформ, інтеграції цифрових рішень із традиційними методами терапії, підвищення довіри до сервісів через інформаційні кампанії та забезпечення їх адаптації до специфічних потреб різних категорій населення. Запропоновані рекомендації орієнтовані на вдосконалення доступу до послуг, зміцнення психосоціальної підтримки та розробку програм підвищення стресостійкості. Очікується, що подальше впровадження результатів дослідження сприятиме покращенню загального психоемоційного фону у суспільстві.

ДО ПИТАННЯ СЕКСУАЛЬНОЇ ОСВІТИ ПІДЛІТКІВ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Тетяна СПІРІНА — 2025-06-26

Питання сексуальної освіти підлітків є нагальним та важливим, адже нестача об’єктивної, ґрунтовної, якісної інформації про інтимні стосунки між чоловіком та жінкою, про можливі наслідки таких стосунків, підлітки змушені дізнаватися методом «спроб та помилок». Для більшості підлітків джерелом інформації є, переважно, інтернет та друзі. У статті автори наголошують, що підліткам бракує навичок та знань та компетенцій, необхідних для ухвалення виважених й ефективних рішень щодо свого сексуального та репродуктивного здоров’я, що робить їх вразливими до різноманітних ризиків, що стосуються як їхнього здоров’я, так і їхньої безпеки. Звертається увага на компоненти якісної сексуальної освіти: комплексний підхід (фізичний, емоційний аспекти); участь батьків; предмет має вести спеціально навчений вчитель; обов’язкове відвідування таких уроків; навчальні програми мають сприяти обговоренню різноманітних тем без табу. Науковці зазначають, що сексуальна освіта є комплексним підходом до навчання та виховання, який передбачає формування знань, навичок, ставлень, загальнолюдських цінностей й охоплює фізичні, емоційні, соціально-культурні аспекти сексуальності. Отож, реалізація комплексних програм сексуальної освіти у закладах загальної середньої освіти сприятиме формуванню навичок комунікації, що дозволить підліткам спілкуватися, слухати, чути та домовлятися, покращенню їхньої здатності приймати виваженні й усвідомлені рішення, допоможе підліткам захистити себе від насильства, небажаної вагітності, захворювань, що передаються статевим шляхом.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА ЗАСУДЖЕНИХ КАТЕГОРІЇ «ВІДТОРГУНТИХ ВІД ЗАГАЛУ» В ДЕРЖАВНІЙ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІЙ СЛУЖБІ УКРАЇНИ

Світлана СУРГОВА — 2025-06-26

Дослідження присвячено вивченню проблеми соціально-психологічної підтримки засуджених категорії «відторгнутих від загалу» в Державній кримінально-виконавчій службі України. Метою статті є аналіз ефективних форм соціально-психологічної підтримки засуджених категорії «відторгнутих від загалу» як умови їх успішної адаптації в соціумі. Методологію дослідження склали комплекс методів теоретичного (аналіз, синтез, узагальнення, інтерпретація) та практичного (анкетування, бесіда, інтерв’ю, пряме й опосередковане педагогічне спостереження, педагогічний експеримент, статистичні методи для опрацювання отриманих даних) дослідження. Здійснено аналіз психоемоційного стану засуджених напередодні експериментальної роботи. Висвітлено ефективні форми соціально-психологічної підтримки, та роль соціального працівника в цьому процесі. Проаналізовано результати дослідження щодо позитивної динаміки психоемоційного стану засуджених категорії «відторгнутих від загалу». З’ясовано, що відбулися позитивні зміни показників, в ході застосування ефективних форм соціально-психологічної підтримки, а саме групи психологічної підтримки, тренінгової програми, та проведення масових заходів, які направлені на творчий розвиток потенціалу у засуджених, формування в них духовно-моральних цінностей, ідеалів, віри в себе. Установлено в процесі роботи соціального працівника з категорією «відторгнутих від загалу», індивідуально-психологічні риси особистості, які впливають на ставленні до оточуючих, навколишньої дійсності та самого себе. З’ясовано, що після участі засуджених категорії «відторгнутих від загалу» у формах соціально-психологічної підтримки (50%) стали більш спокійнішими, комунікабельними, стриманими. Спостерігалося зниження рівня психоемоційної напруги, підвищення самооцінки, зменшення кількості суїцидальних ознак, зниження рівня агресії, підвищення рівня адаптивності в соціальному оточенні зазначеної категорії. Результати дослідження можуть бути використані у практичних цілях соціальними працівниками та психологами установ з метою покращення процесу надання психологічної підтримки даної категорії засуджених, а також науковцями, що вивчають окреслену проблематику.

ФОРМИ ТА МЕТОДИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ СУБ’ЄКТІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ З ОРІЄНТАЦІЄЮ НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНИХ НАВИЧОК ДІТЕЙ З РАС

Неллі ТАРАСЕНКО — 2025-06-26

У межах дослідження схарактеризовані ключові поняття дослідження: неформальна освіта (процес, що здійснюється поза межами формальної системи й надає можливість здобуття знань і навичок, які сприяють розвитку особистості, підвищенню професійного рівня та інтелектуальної зрілості) та соціально-педагогічна підтримка (система цілеспрямованих дій, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку, соціалізації та інтеграції особистості в суспільство, з урахуванням її індивідуальних потреб і особливостей). Обґрунтовано необхідність упровадження форм і методів неформальної освіти, здатних забезпечити навчання суб’єктів соціально-педагогічної підтримки з орієнтацією на розвиток соціально-емоційних навичок дітей з розладами аутичного спектра (РАС). Визначено, що під формами та методами неформальної освіти суб’єктів соціально-педагогічної підтримки з орієнтацією на розвиток соціально-емоційних навичок дітей з РАС доцільно розуміти сукупність цілеспрямованих освітніх практик, що реалізуються поза межами формальної системи освіти й мають на меті підвищення професійної компетентності фахівців через гнучкі, інноваційні та контекстуально адаптовані підходи. Охарактеризовано основні форми та методи неформальної освіти, зокрема онлайн-курси, семінари, вебінари, майстер-класи, стажування, та розкрито їхній потенціал у підвищенні професійної компетентності суб’єктів соціально-педагогічної підтримки з орієнтацією на розвиток соціально-емоційних навичок дітей з РАС.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА СУЧАСНІ ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ: ПЕРЕВАГИ ТА РИЗИКИ

Наталія ТІЛІКІНА — 2025-06-26

У статті проаналізовано потенціал та виклики впровадження штучного інтелекту (ШІ) та сучасних цифрових технологій у соціальну роботу, зосереджуючись на адаптації соціальних послуг до сучасних потреб, підвищенні ефективності підтримки клієнтів та мінімізації ризиків, пов’язаних із захистом персональної інформації. Авторка аналізує наукові дослідження, міжнародний досвід та законодавчі ініціативи, зокрема Концепцію розвитку ШІ в Україні, акцентуючи увагу на адаптації соціальних послуг до сучасних викликів. Серед ключових напрямів застосування ШІ та цифрових технологій виділено: прогнозування соціальних проблем (домашнє насильство, безпритульність), автоматизацію адміністративних процесів, використання чат-ботів для консультацій, моніторинг психоемоційного стану та підтримку вразливих груп (наприклад, системи для лікування ТБ в Україні). Міжнародні кейси (Велика Британія, США, Австралія) демонструють потенціал ШІ для оптимізації роботи соціальних служб, водночас підкреслюють проблеми з прозорістю алгоритмів, проявами расової та гендерної упередженості, нерівним ставленням до різних груп людей та захистом персональних даних. Важливим аспектом є етичні виклики: конфіденційність, упередженість алгоритмів, необхідність інформованої згоди та баланс між технологічним прогресом і соціальною справедливістю. Авторка наголошує, що ШІ не замінює людський фактор, а слугує інструментом для підвищення ефективності, вимагаючи професійної підготовки кадрів і законодавчого врегулювання. Серед ризиків для України – низька цифрова грамотність, обмежене фінансування та необхідність адаптації етичних стандартів. Для успішної інтеграції ШІ у соціальну роботу необхідна співпраця держави, міжнародних партнерів і громадянського суспільства, а також подальші дослідження щодо поєднання технологій з етико-правовими принципами соціальної роботи.

СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КОНТИНЕНТУ

Алла ХОМ’ЯК — 2025-06-26

За умов соціальних та економічних трансформацій з середини ХХ – початку ХХI ст. у європейських країнах відбулися кардинальні зміни в освіті. Ефективні новації на європейському континенті є особливо значущими, зважаючи на євроінтеграційні процеси в Україні. А відтак доцільно осмислити і раціонально використати позитивний досвід. Насамперед зазначений період характеризується розширенням доступу молоді з різних соціальних груп до отримання освіти. Значно збільшуються інвестиції у цю сферу. Продовжується тривалість обов’язкової освіти. Характерними є скандинавська, традиційна та змішана моделі її організації. Викликом для більшості європейських країн став низький рівень зайнятості, що призвело до необхідності коригування освітніх стратегій. Йдеться про концепцію неперервної освіти, яка охоплює увесь життєвий цикл індивіда. Основними напрямками розвитку освіти стали підвищення її якості та результативності. Вживаються заходи щодо оптимізації освітнього менеджменту. Відбувається децентралізація освіти для ефективнішого використання можливостей регіональних освітніх інституцій. Доступна та якісна освіта стала невід’ємним правом для кожного європейця. З початком ХХІ ст. за умов переходу до постіндустріального суспільства у ЄС здійснюється розбудова нової соціальної моделі розвитку освіти. Визначальними у ній є: ефективність і справедливість, в основу яких закладено «пріоритет особистості». Ефективність та справедливість освіти забезпечується інтенсифікацією децентралізації, запровадженням системи підзвітності, удосконаленням викладання, посиленням мотивації викладацького складу.

ЕТИКА ТА СТАНДАРТИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ПРОЄКТАХ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Костянтин ЧАВЧЕНКО — 2025-06-26

У статті зроблено акцент на тому, що імплементація етики, стандартів, професійних засад соціальної роботи, базованих на досвіді міжнародних організацій, актуалізує широкий спектр для, першою чергою, якісного вдосконалення полісистеми соціальної роботи в Україні. Автор акцентує увагу на тому, що такий процес не можна сприймати буквальним перенесення такого досвіду в українську практику (використанням готових моделей, скриптів та іншого), оскільки, окрім культурної, соціальної та інших самобутності у нашій країни триває гібридна російська-українська війна. Остання є стрижневим актором впливу на окреслену полісистему: відповідно, мовиться про комплексну, якісну і дбайливу адаптацію міжнародного досвіду до локального соціо-культурного, нормативного й професійного контексту. Підкреслено, що міжнародний досвід побутування етичних моделей, орієнтованих на права людини (клієнтоорієнтованість, автономію тощо) істотно розширюють узвичаєні для нашої практики і теорії соціальної роботи. Остання буває базована на нормативно-бюрократичному підході (структурованість результату, кількісні показники), наслідком чого стає потенційне нівелювання певних етичних норм такої діяльності. Натомість базовими для полісистеми соціальної роботи в Україні є узвичаєна низка культурних, інституційних та ресурсних обмежень, які виступають визначальними щодо такої діяльності. Відповідно – вони впливають і на рівень дотримання етичних принципів у практиці відповідної роботи в нашій країні. Закономірно, що такі обмеження потребують комплексного, чутливого та продуманого підходу і не можуть бути вирішені тут і зараз. Підкреслено, що супервізія та її види (міжвізія, етична та інші рефлексії) складають основу інноваційного підходу до сучасної соціальної роботи в нашій країни. Їх актуалізація не тільки зміцнить, увиразнить та дозволить використати вітчизняний позитивний досвід такої діяльності, а й стане базою для чутливої імплементації її (соціальної роботи) міжнародних стандартів, що, своєю чергою, не лише покращить якість послуг населенню, а й виформує нову етичну культуру галузі. Невід’ємним складником окресленого процесу є усунення конфлікту між адміністративними вимогами та етикою професії, що засвідчує потребу у глибоких структурних змінах системи організації соціальної роботи в України. Цей процес має супроводжувати паралельна інституціоналізація етичних стандартів: зокрема, через виформування згаданого етичного кодексу (та суміжних документів) хоча б на локальному (організація, департамент тощо) рівні, оновлення освітніх програм підготовки молодих спеціалістів та інтеграція етичних критеріїв у систему оцінки якості послуг.

СОЦІАЛЬНИЙ АУДИТ В ПРОЄКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙ ТРЕТЬОГО СЕКТОРУ

Ірина ЧАЙКА — 2025-06-26

Стаття присвячена дослідженню застосовності технології соціального аудиту у проєктній діяльності громадських організацій. Метою дослідження є аналіз особливостей реалізації технології соціального аудиту щодо комерційних організацій в проєктній діяльності організацій третього сектору. Методологія дослідження включає комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових (зокрема, проєктний метод, метод конкретних ситуацій) методів. Наукова новизна роботи визначається обґрунтуванням застосовності соціального аудиту (як технології, що дозволяє оцінити відповідність діяльності об’єкта аудиту суспільним цілям і цінностям, і те, чи реалізація мети такої діяльності здійснюється з урахуванням потреб всіх зацікавлених груп громадськості) для виконання контрольної функції організацій третього сектору відносно комерційних організацій. Висновки. Вихідним етапом створення проєкту соціального аудиту має бути виокремлення проблеми, яка існує чи може виникнути в громаді внаслідок діяльності підприємства або декількох підприємств. Проєктний підхід передбачає виокремлення бенефіціарів проєкту. В якості таких виступатимуть реальні та потенційні клієнти ННО. Іншими важливими суб’єктами є заінтересовані сторони проєкту. Якщо ці місцеві бізнеси демонструють відкритість і прагнуть позиціонувати себе як соціально відповідальні, то на цьому етапі громадська організація може скористатися відкритими даними внутрішніх соціальних аудитів таких підприємств. Можливою є і ситуація, коли підприємство розглядає, витрати на внутрішній соціальний аудит, як надмірні, і може погодитися на пропозицію надати доступ для проведення аудиту за рахунок ННО. Можливий, втім, і варіант, коли роботодавець відмовиться від співробітництва з ННО задля проведення соціального аудиту. Джерелом інформації для висновків щодо особливостей соціального впливу діяльності такого підприємства можуть стати інтерв’ю з співробітниками (діючими чи звільненими), місцевими мешканцями, які проживають у безпосередній близькості до підприємства, екстраполювання доступної інформації щодо соціальної політики та політики відносно зайнятих на підприємствах аналогічного профілю в інших регіонах країни. За результатами проєктного соціального аудиту можуть бути сформовані рекомендації та пропозиції. В тому випадку, коли бізнес не виявляє зацікавленості у процесі соціального аудиту і його результатах, але ці результати свідчать про відсутність у його діях соціальної відповідальності, громадська організація може використати доступні механізми захисту прав і законних інтересів своїх клієнтів і жителів громади в цілому.

ФОРМИ ТА МЕТОДИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИЧНОГО СПЕКТРА

Галина ЧУПАНДІНА — 2025-06-26

У межах дослідження теоретично обґрунтовано форми та методи розвитку соціально-емоційних навичок у дітей з розладами аутистичного спектра (РАС) з урахуванням особливостей їхнього емоційного реагування, соціальної взаємодії та сенсорної обробки інформації. Найбільш доцільними визнано використання соціальних історій, рольового моделювання, арт- і музикотерапії, ларпінгу, а також карток життєвих історій. Охарактеризовано потенціал зазначених форм та методів на прикладі ларпінгу (рольова гра, в якій учасники фізично та емоційно переживають різні соціальні ролі і ситуації) та карток життєвих історій (спеціально розроблені картки, які ілюструють різноманітні життєві ситуації). Визначено, що всі презентовані форми та методи є потужними інструментами розвитку соціально-емоційних навичок дітей з РАС, оскільки вони забезпечують формування здатності до емоційного самовираження, розуміння власних і чужих емоцій, встановлення міжособистісних контактів, розвиток емпатії, навичок саморегуляції та ефективної соціальної взаємодії, що є критично важливими для повноцінного функціонування дитини в соціальному середовищі. Визначено ключові умови розвитку соціально-емоційних навичок у дітей з РАС, серед яких: побудова доброзичливого освітнього середовища; високий рівень підготовки фахівців; залучення родини до процесу формування навичок, а також врахування інтересів і сильних сторін кожної дитини.