Acta Paedagogica Volynienses

КРИТЕРІАЛЬНО-ДІАГНОСТИЧНИЙ КОМПЛЕКС ВИВЧЕННЯ ТВОРЧО СПРЯМОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА В АЛЬТЕРНАТИВНИХ ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ (НА ПРИКЛАДІ ЗАКЛАДУ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ)

Надія АЛЕНДАРЬ — 2025-05-01

Стаття присвячена дослідженню стану сформованості творчо спрямованої особистості старшого дошкільника у закладі позашкільної освіти. Автори спираються на основні положення психолого-педагогічної науки, підкреслюючи важливість дошкільного дитинства як періоду інтенсивного розвитку психіки, формування «Я-концепції», критичності та рефлективності мислення. У статті розглядаються етапи дослідно-експериментальної роботи, які включають теоретико-методологічний, експериментальний та технологічно-рефлексивний етапи.На кожному етапі використовуються різні психодіагностичні методики, такі як тест «Кола», тест Вартегга, методика «Неіснуюча тварина» та інші, для оцінки творчих здібностей дітей. Автори пропонують критерії та показники сформованості творчо спрямованої особистості, серед яких когнітивно-творчий, компетентнісно-діяльнісний, соціально-комунікативний, мотиваційно-спонукальний та емоційно-вольовий критерії.Визначені рівні сформованості творчо спрямованої особистості старшого дошкільника: латентний, нестабільний, виражений та домінуючий. Латентний рівень характеризується прихованими особливостями прояву компонентів творчої особистості, частковою їх відсутністю. Нестабільний рівень передбачає ситуативні прояви ознак творчо спрямованої особистості. Виражений рівень відзначається стійкими проявами творчих ознак у всіх видах життєдіяльності. Домінуючий рівень характеризується яскраво вираженою системою цінностей та творчою спрямованістю. Стаття також містить рекомендації щодо впровадження технології формування творчо спрямованої особистості у практику роботи закладів позашкільної освіти.Таким чином, стаття є важливим внеском у розвиток методології дослідження та формування творчо спрямованої особистості старшого дошкільника, пропонуючи системний підхід до оцінки та розвитку творчих здібностей дітей у закладах позашкільної освіти.

ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ У МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Володимир АНТОНЮК — 2025-05-01

У ході наукового пошуку дослідницькі уміння розглядаємо як здатність і готовність особистості на основі здобутих знань здійснювати дослідницьку діяльність з чітким розумінням її мети, умов, засобів діяльності задля вивчення певних явищ, процесів, фактів і ін.; як здатність свідомо оперувати розумовими логічними операціями аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння і ін. для здійснення розумових і дослідницьких дій щодо пошуку невідомих знань. Визначено, що дослідницькі уміння формуються в дослідницькій діяльності. Проаналізовано теоретико-практичні аспекти формування дослідницьких умінь здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта. На основі здійсненого аналізу Професійного стандарту вихователя закладу дошкільної освіти та ОПП підготовки фахівця –магістра дошкільної освіти визначено необхідність і важливість формування в майбутніх вихователів дослідницьких умінь як складової дослідницької компетентності. Охарактеризовано групи дослідницьких умінь, а саме: аналітико-синтетичні проєктувально-діагностичні, проєктувально-алгоритмічні та оцінно-критеріальні. Формування дослідницьких умінь здобувачів освіти може здійснюватися в ході вивчення освітніх компонентів (навчально-дослідницька діяльність) та проаналізовано ОК «Методика науково-педагогічних досліджень» і переддипломну (науково-дослідну) практику, які містить значний потенціал у формуванні дослідницьких умінь магістрів.Встановлено, що під час науково-дослідної роботи дослідницькі уміння формуються за умови участі здобувачів освіти в наукових проблемних групах, гуртках, конкурсах, семінарах, олімпіадах і ін. Підкреслено важливу роль інформальної освіти в удосконаленні дослідницьких умінь майбутніх вихователів.Мета статті полягає в обґрунтуванні теоретико-практичних аспектів формування дослідницьких умінь у майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти у процесі професійної підготовки.

ХАРАКТЕРИСТИКА КРИТЕРІЇВ ТА ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Вікторія АТОРІНА — 2025-05-01

У статті подано аналіз наукового доробку вітчизняних вчених, розуміння тлумачення сутності основних понять «критерій» та «показник». Охарактеризовано критерії розвитку естетичної компетентності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти, а саме: мотиваційний, який передбачає наявність стійкого інтересу до естетичної діяльності та усвідомлення її значущості у професійній діяльності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти; особистісний, що відображає розвиток емоційної чутливості, пізнавальних процесів, естетичних цінностей та смаків; когнітивний, який характеризує рівень знань з основ естетики, мистецтва, психології й педагогіки та методики їх впровадження в освітній процес; діяльнісний, що включає здатність застосовувати психолого-педагогічні, методичні і спеціальні уміння, які необхідні у роботі з дітьми та створенні сприятливого естетично-розвивального середовища; рефлексивний, який передбачає здатність до аналізу й оцінювання власної естетичної діяльності й взаємооцінювання рівнів розвитку естетичної компетентності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти, а також готовність до самовдосконалення в цьому напрямі впродовж життя. Виокремлено низку показників розвитку естетичної компетентності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти, які є ключовими орієнтирами для оцінювання рівня естетичної компетентності майбутніх вихователів і визначення шляхів її подальшого розвитку у процесі професійної підготовки в закладі вищої освіти. Окреслено подальші наукові розвідки, що стосуватимуться створення моделей розвитку естетичної компетентності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти в умовах дистанційного навчання, зокрема шляхом впровадження інтерактивних методів, онлайн-ресурсів і технологій в освітній процес, які забезпечують ефективну реалізацію освітніх завдань.

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПЕДАГОГІКА ЯК ЗАСІБ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ СОЦІАЛЬНИМ ДОВКІЛЛЯМ

Тетяна БАКУМЕНКО — 2025-05-01

Мета роботи – дослідити потенціал використання української народної педагогіки як засобу ознайомлення дошкільників із соціальним довкіллям та формування у них базових соціальних компетенцій. У дослідженні використано культурологічний, історико-педагогічний та порівняльний методи для аналізу педагогічного потенціалу народної творчості, обрядів і традицій. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні нових підходів до інтеграції фольклорних елементів у навчально-виховний процес дошкільної освіти, що сприяє гармонійному поєднанню національної культурної спадщини зі сучасними педагогічними методами.Результати дослідження підтверджують, що українська народна педагогіка є потужним інструментом для формування морально-етичних цінностей, розвитку комунікативних навичок та закладання основ національної свідомості. Особливу увагу приділено використанню казок, прислів’їв, народних пісень, ігор та обрядів як ефективних засобів виховання. Інтеграція цих елементів у навчальний процес дозволяє дітям краще розуміти соціальні норми, взаємодіяти з оточенням і формувати толерантність до інших культур.Висновки свідчать, що застосування української народної педагогіки у дошкільній освіті сприяє розвитку цілісної, національно свідомої особистості, здатної адаптуватися до сучасних викликів. Перспективи дослідження передбачають розробку нових методик адаптації фольклорних елементів до сучасного освітнього середовища, а також вивчення їхнього впливу на соціалізацію дітей у контексті глобалізації.

ОРГАНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ В ЗДО: СУЧАСНИЙ ДОСВІД

Лариса ГАРАЩЕНКО — 2025-05-01

У статті наголошено на важливості фізичного виховання та оздоровлення дітей раннього віку. Відповідно до мети статті, проаналізовано стан організації фізичного виховання дітей раннього віку у сучасних закладах дошкільної освіти. Під час роботи над статтею було використано метод теоретичного аналізу практики фізичного виховання дітей раннього віку в сучасних закладах дошкільної освіти з імплементацією професійного досвіду авторів статті з означеної проблеми. Проаналізовано досвід реалізації вихователями різних компонентів фізичного виховання та оздоровлення дітей раннього віку: створення гігієнічних умов; організовані форми фізичного виховання; самостійна рухова діяльність; загартування; інноваційні оздоровчі технології; фізкультурно-ігрове середовище. Акцентовано на важливості взаємозв’язку цих компонентів та комплексного впливу фізкультурно-оздоровчих засобів на фізичний і психічний розвиток дитини. Визначено сильні та слабкі сторони технології реалізації фізичного виховання в групах раннього віку. Наголошено на важливості здійснення доцільного психолого-педагогічного супроводу фізичного розвитку дітей раннього віку. Акцентовано на важливості завдання виховання у дітей емоційного відгуку на різні рухи та ігри, музичний супровід до фізичних вправ, фізкультурні посібники, загартувальні заходи тощо. Новизна роботи полягає у виокремленні та аналізі практичної реалізації завдань фізичного виховання дітей раннього віку, аналізі застосування комплексу фізкультурно-оздоровчих засобів. Зроблено висновки щодо важливості розвитку та удосконалення професійної компетентності педагогів, необхідної для успішної професійної діяльності у сучасних умовах. Успішність реалізації фізичного виховання дітей раннього віку залежить від усвідомлення відповідального ставлення до проблеми формування здоров’я вихованців, планування освітнього процесу, систематичного виконання програмових вимог.

ПРОФЕСІЙНА ГОТОВНІСТЬ ВИХОВАТЕЛІВ ДО РОБОТИ З ДИТЯЧОЮ КНИЖКОЮ

Ореста КАРПЕНКО — 2025-05-01

Актуалізовано значення якісного мовленнєвого середовища в закладах дошкільної освіти для розвитку мовлення дітей. Розкрито цінність дитячої книги у збагаченні словникового запасу, ознайомленні з різноманітними граматичними конструкціями та стилями мовлення. Обґрунтовано важливість спільного читання книг як засобу спілкування між дорослим та дитиною, що сприяє розвитку діалогічного мовлення та вміння слухати. Висвітлено важливі аспекти, як лінгвістична чуйність вихователя, що проявляється у здатності реагувати на мовленнєві потреби дитини, підтримувати її ініціативу та стимулювати подальший розвиток мовлення. Акцентовано увагу на ролі дитячої книги у розвитку словникового запасу дітей раннього віку. Зазначено, що саме в цей період закладаються основи для подальшого успішного навчання та розвитку, тому так важливо приділяти увагу якості мовленнєвого середовища та використанню дитячої книги як ефективного інструменту збагачення словникового запасу. Розглянуто особливості роботи з дитячою книгою в умовах групового навчання, де роль вихователя як співрозмовника набуває особливого значення. Розкрито значення традиційних друкованих видань, книг та екологічно чистих друкованих матеріалів, у навчальному процесі. Підкреслено їхню роль у розвитку дитини, формуванні її інтелектуальних здібностей, емоційного інтелекту та екологічної свідомості. На основі теоретичного опрацювання літературних джерел запропоновано педагогічні умови, які сприяють ефективній роботі педагогів з дитячою книжкою, створення сприятливого освітнього середовища, систематичне та послідовне ознайомлення з книгою, використання різноманітних методів та прийомів роботи з книгою, індивідуальний підхід до кожної дитини, співпраця з батьками та професійна компетентність педагога. Стаття має практичне значення для вихователів закладів дошкільної освіти, студентів педагогічних спеціальностей та батьків, які цікавляться питаннями роботи з дитячою книгою та розвитку мовлення дітей дошкільного віку.

ОСВІТНІ ФУНКЦІЇ ДИТЯЧОЇ ІГРАШКИ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ СУЧАСНИХ ЗДО

Олександра ЛИСЕНКО — 2025-05-01

У статті «Освітні функції дитячих іграшок у навчальному процесі сучасних дошкільних закладів» представлено результати дослідження багатогранного значення дитячих іграшок у сприянні когнітивному, соціальному та емоційному розвитку дітей дошкільного віку. Дослідження ґрунтується на компетентнісному підході, який підкреслює вплив іграшок як дидактичного та розвивального інструменту в сучасному освітньому просторі.У статті висвітлюються різні способи, за допомогою яких дитячі іграшки сприяють стимулюванню когнітивного розвитку, формуванню мисленнєвих операцій та набуттю основних життєвих компетенцій (навичок).Розглянуто значення народних іграшок – феномену національної культури у підвищенні рівня обізнаності дітей зі спадщиною рідного народу, а також увиразнено їхні функції як засобу соціальної міжособистісної взаємодії у мультикультурному середовищі.Ключовий аспект дослідження – функції іграшок у формуванні когнітивної активності дітей. У статті обговорюється, як іграшки стимулюють цікавість, уяву, навички розв’язання проблем і логічне мислення. Автори доводять, що структурована гра з іграшками, які мають виразний освітній потенціал, сприяє когнітивному розвитку, оскільки вона активізує мисленнєві операції, а це – аналіз, порівняння, зіставлення, класифікація, узагальнення та ін. Наголошено їхній вплив на розвиток пам’яті та концентрації уваги, що свідчить про значний внесок іграшок у формування здатності дитини опрацьовувати та зберігати нову інформацію.До важливих аспектів, які розглянуті у дослідженні, віднесено соціалізуючу функцію іграшок у дошкільній освіті. У статті підкреслюється, що іграшки є засобом формування міжособистісних відносин, налагодження співпраці та комунікації між дітьми. У спільній спільну грі діти оволодівають базовими соціальними навичками, а саме – чергування в діях, емпатією та способами позитивного вирішення конфліктних ситуацій. Автори наголошують на важливості іграшок, що сприяють груповій грі, оскільки вони дають змогу дітям засвоювати і практикувати основні цінності та норми соціальної поведінки.Культурному виміру іграшок приділено особливу увагу, зокрема, розглядається вплив народних іграшок на збереження національної ідентичності та культурної спадщини. У статті проаналізовано, як впровадження традиційних іграшок в освітній процес дошкільного закладу може сприяти усвідомленню дітьми власної культури та спадщини народу загалом, водночас, виховуючи повагу до культурного розмаїття. Залучаючись до гри з народними іграшками, діти розвивають інтерес до народних ремесел, традицій, різних жанрів народної творчості, пізнають цінностей, які закладені в скарбниці національної культури. Це особливо актуально в умовах сучасного глобалізованого та мультикультурного світу, в якому формування культурної обізнаності з раннього віку є важливим для соціальної гармонії та інтеграції.У статті проаналізовано вплив освітнього середовища на забезпечення ефективності навчання дітей за допомогою іграшок, акцентовано уввагу на ролі педагогів у виборі відповідних іграшок, які відповідають освітнім цілям і потребам у розвитку дітей. У дослідженні наголошено, що вихователі ЗДО повинні усвідомлювати дидактичний потенціал різних типів іграшок та ефективно інтегрувати їх у свої навчальні стратегії. Обговорюється важливість організації ігрового простору (локації), який стимулює дослідження дітей та їхню самостійну творчість, забезпечуючи доступність, різноманітність і адаптивність іграшок до різних стилів і потреб у навчанні.У статті розглянуто психологічні переваги іграшок, зокрема, їхній вплив на емоційну регуляцію та зняття стресу. Описано, як гра з іграшками допомагає дітям керувати своїми емоціями, виражати почуття та розвивати стратегії подолання труднощів. Особливу увагу приділено терапевтичній грі з певними видами іграшок, а саме – із сенсорними іграшками та ляльками, що є цінним методом підтримки емоційного благополуччя дітей. У дослідженні доведено, що добре спроєктовані іграшки можуть сприяти розвитку емоційного інтелекту, саморегуляції та стресостійкості дітей у дошкільному віці.Отже, у статті наголошено на ключовому значенні дитячих іграшок у навчально – виховному процесі сучасних закладів дошкільної освіти. Висвітлюються їхні дидактичні, соціальні, культурні та психологічні функції, що доводить їхню значущість як засобу забезпечення всебічного розвитку дитини. Дослідження закликає до продуманих та стратегічно виправданих рекомендацій щодо використання іграшок згідно чинних програм ЗДО задля того, щоб вони ефективно сприяли когнітивному розвитку, соціалізації, культурній обізнаності та емоційному благополуччю дітей. Використовуючи освітній потенціал іграшок, педагоги ЗДО взмозі створювати збагачені навчальні локації у приміщенні групової кімнати чи закладу, вцілому, що сприятиме формуванню основ для успішного розвитку дитини впродовж життя.

ДОМІНАНТИ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗДО

Ірина МЕЛЬНИК — 2025-05-01

В статті висвітлено основні аспекти функціонального спрямування освітнього середовища ЗДО. Акцентовано на актуальності заявленої проблеми в контексті динамічних змін в освіті України на сучасному етапі. Конкретно визначено мету статті, здійснено аналіз наукових досліджень. На основі узагальнення наукових напрацювань обгрунтовано трактування понять «освітнє середовище» та близьких до нього, а саме: «глобальне освітнє середовище», локальне освітнє середовище», «освітній простір». Подано власне трактування категорії «освітнє середовище ЗДО», виокремлено його складові: особистісний компонент, предметно-просторовий, організаційно діяльнісний. Визначено умови їх реалізації. Зазначено, що освітнє середовище ЗДО є різноаспектною, поліфункціональною системою, потребує постійного вдосконалення. Виділено провідні принципи функціонування освітнього середовища ЗДО: індивідуалізації, партнерства, універсальності, відкритості. Подано характеристику новітніх технологій та методик, що сприяють реалізації усіх складових компонентів освітнього середовища ЗДО. Акцентовано на важливості створення умов для забезпечення усіх видів діяльності дошкільника в освітньому середовищі з метою повноцінного розвитку особистості. Зауважено на актуальності впровадження педагогіки партнерства. Підкреслено доцільність застосування інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій. Акцентовано на необхідності надання дошкільникам можливості вільно вибирати вид діяльності, визначати ступень участі в ній, способи її здійснення. Доведено ефективність окреслених інновацій у процесі розкриття особистісного потенціалу вихованців. Окреслено виважені висновки та перспективи досліджень заявленої проблеми.

ПАТРІОТИЗМ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Світлана ФЕДОРОВА — 2025-05-01

Одним із пріоритетних завдань сучасної освіти, зокрема дошкільної, є формування національно свідомого громадянина-патріота, особистості з глибокими ціннісними орієнтаціями, чиї світогляд, спосіб мислення, почуття та дії спрямовані на саморозвиток і розбудову демократичного громадянського суспільства в Україні. У статті висвітлено особливості виховання патріотизму як основи формування соціально-громадянської компетентності дітей старшого дошкільного віку. Визначено актуальність проблеми дослідження, її соціальну значущість. У науковій розвідці, з огляду на науково-методичну літературу й чинні нормативні документи в галузі дошкільної освіти, розкрито зміст понять «патріотизм», «соціально-громадянська компетентність». Означена компетентність дитини старшого дошкільного віку проявляється в особистісних якостях, соціальних почуттях, любові до Батьківщини, виявленні інтересу до національних, культурних цінностей свого народу, елементарних знаннях про рідну країну, її державну символіку, традиції та звичаї, готовності до посильної участі в соціальних подіях, що спрямовані на покращення спільного життя. Зазначено, що виховання патріотизму відбувається за умови систематичного та цілеспрямованого педагогічного впливу, спрямованого на зміцнення національної ідентичності дітей, створення позитивного образу своєї країни, утвердження активної громадянської позиції та виховання ціннісного ставлення до родини як частини народу, його національних цінностей. Саме на цій основі народжується справжній патріотизм. У дослідженні акцентовано увагу на значенні методів і засобів, які дають змогу зацікавити дітей пізнанням традицій та культури українського народу, спонукати до проявів патріотизму та громадянськості відповідно до вікових особливостей. Серед них: бесіди, читання художніх творів, народні ігри та іграшки, слухання музичних творів; ознайомлення з розмаїттям народної творчості (гончарство, лозоплетіння, вишивка, писанкарство та ін.); відзначення державних та народних свят, пам’ятних історичних дат. У розвідці зауважено на важливій ролі сім’ї у формуванні патріотичних почуттів у дітей, а також розробленні ефективних форм співпраці між сім’єю та закладом дошкільної освіти у цьому напрямку.

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ ДО УМОВ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

В’ячеслав ШИНКАРЕНКО — 2025-05-01

У статті досліджуються особливості адаптації дітей раннього віку до умов закладу дошкільної освіти.Встановлено, що на процес адаптації дитини до перебування у закладі дошкільної освіти впливають три основні складові: 1. соціально-психологічний рівень адаптації, куди входить: комунікативне спілкування з однолітками та дорослими; рівень тривожності; вплив сім’ї; ступінь загартованості дитини; вже сформовані навички самообслуговування; особистісні особливості малюка. 2. Психофізіологічний рівень адаптації. Він характеризується: особливістю психомоторного розвитку дітей раннього віку. 3. Компетентність та професіоналізм педагогів. Виявлено, що у процесі фізіологічної адаптації виділяють дві стадії: 1 стадія – орієнтовно-пристосувальна, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов’язаних із початком систематичного навчання, є бурхлива реакція та значна напруга практично у всіх систем організму. 2 стадія – нестійкого, неповного пристосування, коли організм активно шукає оптимальні варіанти стійкого стану, який буде відповідати новим умов (організм витрачає все, що є, та не економить ресурси). Встановлено, що основними завданнями під час адаптаційного періоду для закладу дошкільної освіти є: створити емоційно сприятливу атмосферу в групі; сформувати у дітей позитивну установку на дитячий садок; сформувати у дітей почуття впевненості в навколишньому середовищі; познайомити дітей один з одним та допомогти їм зблизитися; познайомити дітей із деякими фахівцями дитячого садка. Обгрунтовано, що спільна діяльність дорослих та дітей молодшого дошкільного віку ділиться на низку етапів: встановлення емоційного контакту з дітьми. Найлегше це зробити за допомогою ігрових ситуацій; залучення дітей до організації ігрового місця. Діти починають орієнтуватися у просторі своєї групи, дізнаватися назви та місце розташування предметів та знарядь праці; різноманітність спільної діяльності вихователя та дітей.

ПУБЛІЧНЕ МОВЛЕННЯ У СИСТЕМІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Олександр АНТОНЧУК — 2025-05-01

Стаття присвячена дослідженню теоретичних і практичних засад публічного мовлення вчителя-словесника, зокрема розгляду основ мистецтва красномовства, методиці підготовки до публічного виступу, культурі та образності ораторського мовлення. Навчальна дисципліна «Публічне мовлення» має на меті формування риторичної компетентності здобувачів вищої освіти, розвиток їх як публічних особистостей, які майстерно володіють мистецтвом красномовства. Основними завданнями вивчення дисципліни є ознайомлення з практичними прийомами організації ефективного публічного мовлення та можливостями доречного їх застосування; формування вмінь і вироблення навичок складання текстів виступів різних жанрів відповідно до комунікативної ситуації; виховання потреби вдосконалення власного монологічного та діалогічного мовлення. Метою нашої статті є проаналізувати проблематику публічного мовлення вчителя-словесника у контексті підготовки його відповідно до освітньої програми “Середня освіта (Українська мова та література)”, спеціальності А 4 “Середня освіта (Українська мова та література)”. Для вирішення поставлених завдань у процесі роботи використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез під час опрацювання лінгвістичної, психологічної, педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; емпіричні: проведення й аналіз занять із вказаної дисципліни. Риторична майстерність – важлива умова професійного зростання філолога. У сучасному глобалізованому просторі вчитель-словесник має швидко обирати відповідну форму мовлення, сприймати різнорівневу інформацію, вести діалоги, оперувати системою мовленнєвих комунікацій у педагогічному процесі.

РОЛЬ АДАПТАЦІЙНО-ІГРОВОГО ПЕРІОДУ В СТВОРЕННІ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Юлія БЛУДОВА — 2025-05-01

Безпечне освітнє середовище є важливим чинником, який сприяє розвитку довіри, відкритості та співпраці між усіма учасниками освітнього процесу. У цьому контексті адаптаційно-ігровий період стає не лише засобом інтеграції дітей у нові умови навчання, але й механізмом для мінімізації стресових ситуацій, зміцнення емоційно- го добробуту та розвитку ключових соціальних компетенцій. Безпечне освітнє середовище є багатогранним поняттям, що включає фізичну, психологічну, соціальну, правову, інклюзивну та культурну компоненти. Всі підходи підкреслюють важливість створення умов для всебічного розвитку учнів, їхньої інтеграції в суспільство та формування почуття захищеності. Адаптаційно-ігровий період у навчанні відіграє ключову роль у створенні сприятливих умов для гармонійного входження дитини в освітнє середовище. У концепції Нової української школи ця складова визначається як необхідний етап формування психологічного комфорту, соціалізації та розкриття потенціалу кожного учня. Поєднання адаптаційно-ігрового підходу з принципами безпечного освітнього середовища дозволяє забезпечити не лише навчальні, але й соціально-емоційні потреби молодших школярів. Основною метою адаптаційно-ігрового періоду є поступове залучення дітей до освітнього процесу в умовах, що сприяють зниженню тривожності, розвитку впевненості в собі та формуванню довіри до педагогів. Безпечне освітнє середовище передбачає створення умов, за яких дитина відчуває себе захищеною як фізично, так і емоційно. Це середовище, де поважаються права кожного учня, підтримується атмосфера доброзичливості, взаємоповаги та співпраці. Таке середовище сприяє розвитку особистості, формуванню довіри до оточуючих і мотивації до навчання. Використання ігор у поєднанні з принципами безпечного середовища забезпечує: зниження стресу; соціалізацію; емоційну підтримку; інклюзивну складову; профілактика булінгу; роль батьків в ігровій адаптації.

ФОРМУВАННЯ ОРФОЕПІЧНИХ УМІНЬ У ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

Оксана ДАНИЛЮК — 2025-05-01

У статті розглядаються актуальні проблеми формування орфоепічних умінь у здобувачів початкової освіти. Орфоепічні вміння є важливою складовою мовленнєвої культури, формування якої ніколи не втрачає своєї актуальності. Окрім того, мова є не лише засобом спілкування, а й визначальним маркером національної ідентичності. Формування культури мовлення здобувачів початкової освіти сприятиме розвитку почуття належності до української нації, вихованню національно свідомої особистості.Вдосконалення орфоепічних навичок сприятиме глибшому засвоєнню мовних норм, ефективному спілкуванню, формуванню позитивного мовного образу. Тому формування орфоепічних умінь на початковому етапі навчання дозволить уникнути помилок у мовленні, розвивати слухове сприйняття та впевненість у комунікації. У статті висвітлено основні шляхи формування орфоепічних умінь здобувачів освіти, що включає роботу над засвоєнням теоретичних знань з орфоепії, так і активне практичне відпрацювання правильних мовленнєвих навичок. Важливу увагу зосереджено також на роботі з технікою мовлення та інтонацією.З’ясовано, що важливим акспектом у формуванні орфоепічних умінь здобувачів початкової освіти є впровадження інноваційних технологій у навчальний процес, що дає змогу зменшити навантаження та оптимізувати процес успішного засвоєння знань, а також створити умови для прояву пізнавальної активності, розвитку та світогляду особистості. Визначено, що формування орфоепічних умінь у здобувачів освіти забезпечує системний підхід до вивчення мови, що є важливою основою для розвитку мовленнєвої компетентності учнів Нової української школи.

ЛІНГВОДИДАКТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАГІСТРАНТІВ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ЯК ОБ’ЄКТ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ В ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ

Станіслав КАРАМАН — 2025-05-01

У статті проаналізовано лінгводидактичну компетентність магістрантів української філології як визначальну інтегровану особистісну якість здобувачів ІІ (магістерського) рівня вищої освіти.З’ясовано, що процеси модернізації вищої педагогічної освіти в складних умовах життєдіяльності українського суспільства, зміни концептуальних орієнтирів філософії освіти, а також тенденції в підготовці фахівців освітньої галузі, спричинені як динамічним розвитком інформаційного суспільства, так і непрогнозованими соціально-економічними та політичними викликами, зумовлюють осмислення, аналіз і пошук оптимальних стратегій формування лінгводидактичної компетентності майбутніх магістрів української філології. Постійні трансформації і реформи в сучасній вищій освіті України, зумовлені домінуванням компетентнісної парадигми в усіх її структурах, спонукають науковців і викладацьку спільноту закладів вищої освіти до пошуку продуктивних дидактичних ресурсів якісної підготовки фахівців ІІ (магістерського) рівня вищої освіти, української філології зокрема. Водночас сучасні запити суспільства на конкурентоздатних фахівців, готових до виконання професійних завдань у мінливих умовах сьогодення, викликають потребу в постійному оновленні змісту освітніх програм та методичного інструментарію для організації освітнього процесу в магістратурі. Констатовано, що реалізація компетентнісної парадигми актуалізує процеси оновлення змісту навчання магістрантів української філології з урахуванням функційного поля професійної діяльності: по-перше, як майбутніх викладачів мовознавчих дисциплін; по-друге, як майбутніх учителів української мови і літератури; по-третє, як майбутніх дослідників-науковців.На основі аналізу й синтезу різновекторних підходів до з’ясування змісту, структури й функцій лінгводидактичної компетентності як наукового поняття в студії виокремлено три напрями дослідження проблеми, зокрема: перший ґрунтується на врахуванні змісту, структури, особливостей професійної діяльності викладачів закладів вищої освіти філологічного профілю; другий – на врахуванні особливостей професійної діяльності викладачів закладів вищої освіти нефілологічного профілю; третій зорієнтований на реалізацію професійних завдань вчителів української мови і літератури за освітньою стратегією Нової української школи. У статті акцентовано, що лінгводидактичну компетентність майбутнього магістра української філології доцільно розглядати як універсальне поняття, маркер якості фахової підготовки здобувача ІІ (магістерського) рівня вищої освіти, готового до виконання професійних завдань у функційному діапазоні: викладач закладу вищої освіти філологічного профілю; викладач закладу вищої освіти нефілологічного профілю; вчитель української мови і літератури Нової української школи.

ІНТЕГРАЦІЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ДЛЯ ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Олександра ЛИСЕВИЧ — 2025-05-01

Сучасний світ невпинно змінюється під впливом цифрових технологій, які дедалі глибше інтегруються в усі сфери життя, зокрема й освіту. У зв’язку з цим перед педагогами початкової школи постає завдання адаптації освітнього процесу до вимог інформаційного суспільства. У статті розглянуто питання впровадження цифрових технологій в освітній процес початкової школи як ефективного засобу розвитку критичного мислення учнів. Окреслено значення цифрової трансформації освіти, яка сприяє підвищенню мотивації до навчання, розвитку аналітичного мислення та формуванню ключових компетентностей, необхідних для успішного функціонування в сучасному суспільстві. У роботі проведено аналіз наукових досліджень щодо впливу цифрових технологій на навчальну діяльність учнів молодшого шкільного віку. Встановлено, що інтеграція цифрових інструментів, таких як мультимедійні матеріали, інтерактивні платформи, мобільні додатки та віртуальна реальність, позитивно впливає на засвоєння знань, розвиток творчих здібностей і формування навичок самостійного навчання. Особлива увага приділяється питанням індивідуалізації навчання через використання адаптивних освітніх платформ і технологій штучного інтелекту. Описано ключові цифрові інструменти, які можуть бути використані в освітньому процесі початкової школи. Зокрема, розглянуто можливості інтерактивних платформ (GoogleClassroom, Moodle, Edmodo) для організації дистанційного та змішаного навчання, а також мобільних додатків (Lingokids, ClassDojo, Mathletics), що допомагають учням розвивати комунікативні та когнітивні навички. Розглянуто переваги інтеграції віртуальної та доповненої реальності (VR/AR) у навчання, що дозволяє учням занурюватися в навчальний процес через інтерактивні моделі, симуляції та візуалізації складних понять.У статті висвітлено методичні аспекти застосування цифрових технологій у навчанні. Описано педагогічні прийоми, які сприяють розвитку критичного мислення учнів: створення інтерактивних вікторин та тестів (Kahoot, Quizizz, Mentimeter), застосування ігрових елементів в освітньому процесі (MinecraftEducationEdition, RobloxEducation), використання платформ для візуалізації та презентації навчального матеріалу (Canva, Prezi, Padlet).Окрему увагу приділено ролі штучного інтелекту в освітньому процесі. Проаналізовано можливості персоналізованого навчання за допомогою інтелектуальних освітніх платформ (DreamBoxLearning, Knewton, Squirrel AI), які адаптують навчальні матеріали відповідно до індивідуальних потреб учнів. Розглянуто перспективи використання автоматизованих систем оцінювання (Grammarly, Edmentum), які надають миттєвий зворотний зв’язок учням і допомагають розвивати навички саморефлексії та аргументації.Окремий розділ статті присвячено аналізу готовності педагогів до впровадження цифрових технологій у навчальний процес. Встановлено, що рівень цифрової компетентності вчителів безпосередньо впливає на ефективність застосування новітніх методик. Узагальнено результати соціологічних досліджень, які свідчать про необхідність систематичного підвищення кваліфікації педагогів у сфері цифрової грамотності. Запропоновано практичні рекомендації щодо організації навчальних тренінгів, які допоможуть вчителям ефективно використовувати цифрові ресурси у викладанні. Перспективи подальших досліджень охоплюють розробку нових методичних підходів, спрямованих на гармонійне поєднання традиційних і цифрових методів навчання, а також створення інноваційних освітніх програм, що враховуватимуть вікові особливості учнів та сприятимуть їхньому всебічному розвитку в умовах цифрового суспільства.

МОТИВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Ірина ОСТАПЙОВСЬКА — 2025-05-01

У статті обґрунтовано актуальність теми публікації та її своєчасність і практичне значення, проведено аналіз наукових праць із теми дослідження. Її мета передбачає актуалізації дефініціювання та змісту мотивів (мотивації) сучасної особистості до інформаційної діяльності. Відповідно до мети мотив було означено як дієве спонукання особистості до діяльності, яке може набувати форм сукупності зовнішніх чи внутрішніх умов та/ або певних (матеріальних або ідеальних) об’єктів (процесів, явищ тощо), які спонукають до діяльності та визначають її спрямованість, усвідомлену особистістю причину, яка визначила вибір тих чи інших її дій. Сукупність мотивів становить мотивацію, котра, як і самі мотиви до інформаційної діяльності за джерелом виникнення об’єднується у два класи: внутрішня та зовнішня. Обидва ці класи мають абсолютно суб’єктивний характер та можуть бути як позитивними, так і негативними, причому віднесення до певного класу теж має переважно суб’єктивний характер. До найбільш актуальних мотивів інформаційної діяльності сучасної особистості можна зарахувати: 1) задоволення цікавості, природну допитливість, бажання самостійності та автономності, бажання соціальної взаємодії, потребу у досягненні успіху, почуття обов’язку та відповідальності тощо – тобто мотиви (а саме – внутрішні мотиви), які мають переважно психолого-філософський зміст та стосуються задоволення психічних, психологічних та світоглядних (морально-етичних) потреб особистості засобами інформаційної діяльності; та 2) фінансові винагороди, робочі бонуси, змагання та конкуренцію, фактори, які провокують тривожність та відчуття небезпеки, осуд та покарання, обов’язки та відповідальність – тобто мотиви (а саме – зовнішні мотиви), які мають, зазвичай, соціальне, комунікативне та матеріальне спрямування, та виникають на вимогу задоволення інформаційних потреб, котрі продукуються оточенням. Оскільки і зовнішні і зовнішні мотиви мають як свої переваги, так і недоліки, для ефективної інформаційної діяльності їх необхідно поєднувати, а також забезпечувати реалізацію низки умов (результативність діяльності, наявність її адекватної оцінки, усвідомлення важливості діяльності особистістю та ін.). До перспективні напрямів наукових розвідок варто віднести вивчення мотивації до інформаційної діяльності майбутніх та практикуючих учителів початкових класів і розробку системи її практичної підтримки на високому рівні.

ТАЙМ-МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА

Ігор ОСТАПЙОВСЬКИЙ — 2025-05-01

За результатами наукового пошуку встановлено актуальність проблеми управління власним часом в діяльності сучасного педагога. Для її розв’язання нами було проаналізовано сутність категорії «тайм-менеджменту» у науковій думці. За результатами такого аналізу сформульовано авторське трактування тайм-менеджменту. Його ми розглядаємо як теорію та практику ефективного управління власним часом. Діяльність із управління власним часом є системним утворенням, структурними компонентами якого є: цілепокладання та планування; визначення пріоритетів та дедлайнів; використання методик та технологій; аналіз витрат часових ресурсів; самоорганізація та делегування повноважень; виключення зайвих завдань і операцій. Дана діяльність базується на певних принципах і реалізується на особистому та корпоративному рівнях тайм-менеджменту. Мета роботи. Теоретичне обґрунтування сутності та розкриття прикладної спрямованості тайм-менеджменту в діяльності сучасного педагога.Методологічною основою дослідження є законодавство України про освіту, професійний стандарт «Вчитель закладу загальної середньої освіти», дослідження науковців із освітнього менеджменту та тайм-менеджменту, наукові підходи (системний, діяльнісний, компетентністний) і методи спостереження, бесіди, анкетування, аналізу, синтезу, узагальнення та абстрагування. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні сутності, значимості та прикладної спрямованості методик тайм-менеджменту в діяльності сучасного педагога. Висновки. Реалізація трудових функцій тісно пов’язана із ефективним використанням педагогом тайм-менеджменту. В нашому дослідженні ми даний феномен розглядаємо як теорію та практику ефективного управління власним часом. Забезпечується тайм-менеджмент дотриманням певних принципів і реалізується на особистісному та корпоративному рівнях із використанням відповідних методів та технологій.

ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ УЧНІВ 3–4 КЛАСІВ: ДОСВІД ЛАБОРАТОРІЇ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ КИЇВСЬКОГО СТОЛИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Наталія СІРАНЧУК — 2025-05-01

У статті висвітлено кращі практики електротехнічного моделювання учнів 3-4 класів, які створені лабораторією початкової освіти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. Розкрито авторську методику роботи з формування електротехнічних знань, умінь і навичок учнів 3-4 класів на заняттях інтегрованих курсів, які реалізовують технологічну освітню галузь Державного стандарту початкової освіти. Метою розробленої методики визначено – дати учням початкової школи уявлення про використання електроенергії у побуті та на виробництві, сформувати відповідні загальнотехнічні вміння. За змістом і структурою розділ розроблено з урахуванням вимог компетентнісного підходу до технологічної підготовки учнів початкових класів. Зокрема, під час їх ознайомлення з електричним колом розглядається функційне призначення кожного елемента, специфіка його реалізації в різноманітних моделях та іграшках. Експериментальне навчання проходило на базі початкової школи №333 Дарницького району міста Києва.У ході експерименту визначено, що критеріями визначення рівня сформованості здатності до електротехнічного моделювання учнів є: мотиваційний, когнітивний, практичний та поведінковий.У дослідженні доведено, що дітям молодшого шкільного віку доступне й цікаве електротехнічне моделювання. Вони здатні оволодіти знаннями про окремі частини електричного кола та їхнє функційне призначення. Учні 3-4 класів із легкістю ознайомлюються з найпростішими електросхемами та умовними позначеннями окремих частин електричного кола. Учні/учениці здатні швидко читати електричні схеми, здійснювати найпростіший електромонтаж та прості слюсарні роботи.В процесі дослідження встановлено, що рівень електротехнічної обізнаності учнів початкової школи підвищиться за умови внесення в інтегровані курси з технологічної освітньої галузі Державного стандарту початкової освіти, занять із електротехнічного моделювання, методика провадження котрих створена лабораторією початкової освіти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка.

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА У ПОЛЬЩІ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ВИМІР

Лариса СЛИВКА — 2025-05-01

Актуальність проблеми, репрезентованої у науковій статті, зумовлюється потребою прогнозування низки нововведень в українську теорію і практику фізичного виховання з урахуванням зарубіжного дослідницького поля. Наголошено на доцільності ґрунтовного осмислення нагромадженого в польській педагогічній науці масиву наукових розвідок про розвиток фізичного виховання дітей та юнацтва в Польщі. Мета дослідження полягає в здійсненні системного аналізу історико-педагогічних праць відповідного змісту, реалізованих польськими вченими. Анонсовано прізвища близько тридцяти вітчизняних науковців, у розвідках яких висвітлено теоретичні, методологічні й методичні засади фізичного виховання, проблему професійної підготовки вчителів до здійснення цієї освітньої праці у школі та історичний досвід фізичного виховання в Україні. Констатовано, що історіографічний аналіз наукового доробку польських дослідників у контексті ретроспективи теорії і практики фізичного виховання у Польщі ще не став предметом комплексного вивчення вітчизняними науковцями. Репрезентовано особливо інформативні праці польських учених щодо вивчення історії фізичного виховання зростаючої особистості, які з’явилися в 1920‒1930-х рр., наголошено на значенні цих досліджень-рефлексій: вони сприяли формуванню підґрунтя польської історіографії з проблеми фізичного виховання учнів. Схарактеризовано окремі історико-педагогічні розвідки, які побачили світ в 1945‒1989 рр., увиразнено думку про те, що у цих джерелах фігурують різноманітні педагогічні знання про історію польського фізичного виховання. Представлено витяги із сучасних польських джерел (після 1989 р.), встановлено, що вони віддзеркалюють неабияке зацікавлення польськими дослідниками темами і подіями щодо фізичного виховання дітей та юнацтва, які хронологічно охоплюють і добу «анексованих територій», і період Другої Речі Посполитої, і роки Польської Народної Республіки, і сьогодення.

РОЗВИТОК УСНОГО МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ЗАСОБАМИ ДИДАКТИЧНОЇ ГРИ

Ольга ТУРКО — 2025-05-01

У статті обґрунтовано ефективність упровадження дидактичних ігор в освітній процес початкової школи як засобу розвитку усного мовлення учнів з особливими освітніми потребами. Зокрема, уточнено зміст терміна «мовленнєвий розвиток»; виокремлено ключові аспекти розвитку мовлення учнів із затримкою психічного розвитку (вимова звуків, недоліки словникового запасу, способи словотворення, недостатня сформованість граматичного ладу мовлення); розроблено лінгводидактичну модель розвитку мовлення в інклюзивному класі та експериментальним шляхом перевірено її ефективність. Модель побудована з урахуванням, по-перше, індивідуальних потреб учнів з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення рівних можливостей для навчання та розвитку завдяки спеціалізованому обладнанню та підтримці спеціалістів; по-друге, умінь спілкуватися (навички слухання, мовлення та взаєморозуміння); по-третє, адаптивних методик; по-четверте, мовленнєвих навичок (лексичних, граматичних, інтонаційних, а також розвиток навичок складання зв’язних висловлювань); по-п’яте, можливості професійної допомоги вчителю. До представленої моделі запропонованої поради та стратегії, котрі посилять її ефективність, сприятимуть розвитку усного мовлення учнів в інклюзивному класі загалом: групова, парна, колективна робота; індивідуально-диференційований підхід до освітнього процесу; співпраця з батьками; створення позитивного мікроклімату в класі. Доведено, що комплексний підхід до розвитку усного мовлення молодших школярів із затримкою психічного розвитку засобами дидактичних ігор позитивно впливає на формування їхньої комунікативної компетентності, загалом покращує емоційно-чуттєве сприйняття. Водночас якість освіти учнів початкової школи буде вищою за умови застосування засобів унаочнення, що активізують розвиток наочно-образного мислення.

ГЕЙМІФІКАЦІЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Олександра ШАРАН — 2025-05-01

Стаття присвячена проблемі гейміфікованого навчання сучасних учнів. Використання гейміфікації є на сьогодні досить актуальним і потрібним, особливо в початковій школі, адже вона сприяє підвищенню мотивації, активізує пізнавальну діяльність дітей та робить освітній процес цікавим і захопливим. Сучасні учні зростають у цифровому середовищі, де ігрові елементи відіграють важливу роль у сприйнятті інформації, особливо вплив цього середовища освітяни відчули під час дистанційного та змішаного навчання. Тому інтеграція гейміфікації в освітній процес дозволяє зробити навчання більш ефективним та адаптованим до особливостей та умов навчання молодших школярів. Мета дослідження – показати важливість гейміфікації навчання учнів у світлі ідей Нової української школи та окреслити методичні особливості її впровадження. Методологічним підґрунтям дослідження є компетентнісний підхід, що розглядає гейміфікацію як засіб формування ключових компетентностей учнів відповідно до стандартів Нової української школи; діяльнісний підхід – навчання є активною діяльністю учнів, у якій гейміфіковані методи сприяють засвоєнню знань через гру, експериментування та рефлексію; когнітивний підхід – вплив гейміфікації на процес мислення, мотивацію та ефективність навчання; інформаційно-комунікаційний підхід – цифрові технології є основою для реалізації гейміфікації в освітньому середовищі.Основні методи дослідження – аналіз наукової літератури з педагогіки, психології та інформаційних технологій; узагальнення педагогічного досвіду використання гейміфікації; спостереження за поведінкою учнів у гейміфікованому освітньому середовищі. Наукова новизна нашого дослідження полягає в тому, що: систематизовано та адаптовано принципи гейміфікації до освітньої моделі НУШ, обґрунтовано механізми впливу гейміфікації на формування ключових компетентностей молодших школярів, запропоновано цифрові ресурси для гейміфікованого навчання в НУШ. Таким чином, дослідження розкриває інноваційні аспекти використання гейміфікації у Новій українській школі, що сприяє модернізації освітнього процесу, підвищенню ефективності навчання та адаптації педагогічних практик до потреб цифрового покоління учнів.

ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ПЕДАГОГІВ ЗАСОБАМИ ТРЕНІНГОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Людмила ШВИДУН — 2025-05-01

У статті зосереджено увагу на тренінгових технологіях, які можуть стати ефективним засобом якісного професійного вдосконалення освітян, але за умови поновлення методики їхньої організації, підготовки та проведення в освітній сфері. Акцентовано, що в національній системі освіти накопичений великий досвід організації та проведення тренінгів, але він стосувався мирного життя. На думку авторів, недостатньо уваги приділяється дослідниками питанням вивчення тренінгових технологій в умовах війни як кризової ситуації, їхнього впливу на професійний розвиток педагогів у динамічних та бурхливих аспектах сучасного життя. Крім того, увагу сфокусовано на колективній роботі тренінгової групи, яка в підсумку має сформувати певне бачення з теми дискусії, на відмінностях традиційного навчання та тренінгових заняттях. Підкреслено, що тренінги дозволяють розвивати в учасників креативне та критичне мислення, вміння комунікувати між собою, висловлювати власні думки, здійснювати індивідуальний підхід, що надзвичайно важливо в кризових ситуаціях людського буття, які зараз переживає український народ та національна освіта, зокрема. Схарактеризовано певні види тренінгів, які, на думку авторів, є актуальними та цікавими для педагогів у час повномасштабної війни, йде мова, зокрема, про групи тренінгів особистісного зростання, соціально-психологічні тренінги, тренінги професійного педагогічного спілкування тощо. Зроблено спробу розкрити деякі питання проведення тренінгів у дистанційному форматі, що стали можливими в результаті масового використання в освітній галузі інформаційно-комунікаційних технологій, увагу звернено на позитивні та негативні аспекти тренінгових технологій онлайн. Зокрема, зазначено, що проведення онлайн-тренінгів дозволяє створити безпечні умови для його учасників, розширити географію та зекономити часові та фінансові витрати. З іншого боку, тренінги онлайн не можуть повністю забезпечити прямий контакт, а деякі тренінгові методи важко реалізувати в такому форматі Встановлено, що використання тренінгом активних та інтерактивних методів навчання дозволяє йому стати ефективним засобом якісного професійного вдосконалення вчителів, вихователів закладів дошкільної освіти як фахівців.

ОСОБЛИВОСТІ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ З ВИВЧЕННЯ КОЛЬОРІВ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Ольга ШЕСТОБУЗ — 2025-05-01

У статті розкрито особливості ігрової діяльності учнів початкових класів з вивчення кольорів на уроках образотворчого мистецтва. Обґрунтовано, що ігрова діяльність сприяє активізації мисленнєвих процесів, впливає на емоційно-почуттєву сферу, тренує вольові зусилля, розвиває саморегуляцію школярів, допомагає зняти емоційну напругу, запобігає перевтомі, знижує підвищену активність учнів. Визначено, що вивчення кольорів на уроках образотворчого мистецтва реалізує творчу спроможність молодших школярів, що є важливим навчально-виховним завданням. Колір є носієм образотворчих властивостей, завдяки кольорам візуально сприймається об’ємність форми та розміщення предметів у просторі. Розкрито, що в ігровій діяльності здійснюється гармонійний розвиток молодших школярів. Гра є самостійною діяльністю та важливим впливом учителя на учнів, яка базується на використанні різних способів міжособистісної взаємодії. На уроках образотворчого мистецтва проведення дидактичних ігор є важливим засобом пізнання учнями навколишньої дійсності, встановлення особистісних взаємин з оточуючими. Серед завдань для учасників у процесі гри виокремлюється навчання міркувати, діяти, творити, захоплюватися успіхом від ігрової діяльності, здобувати практичний досвід під час ігрових вправ. Обґрунтовано, що ефективність умов в організації ігрової діяльності молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва залежить від використання ігор як елементу структури уроку, застосування дидактичних ігор образотворчого змісту, сюжетно-рольових ігор, а також ігрових ситуацій із залученням казкових персонажів, іграшок, цікавим задумом в ігровому завданні, наявністю елементів змагань.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ СКЛАДОВОЇ СТРУКТУРИ СЛІВ У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИТКОМ МОВЛЕННЯ

Ірина БРУШНЕВСЬКА — 2025-05-01

У статті представлено аналіз особливостей формування складової структури слів у дітей дошкільного віку із загальним недорозвитком мовлення. Вказано на складність та поетапність цього процесу, залежність від актуального рівня розвитку мовленнєвої діяльності. Зазначено, що психолінгвістичні механізми формування складової структури слів в онтогенезі звичайного розвитку дитини зумовлено постійною потребою у здійсненні комунікативних намірів, відбувається у тісній взаємодії та взаємозалежності. Охарактеризовано виявлені механізми порушень, вказано на їх взаємообумовленість. Представлено основні методичні засади та результати проведення діагностичного дослідження рівня сформованості складової структури слів у дітей із типовим розвитком та загальним недорозвитком мовлення. Репрезентовані результати свідчать про низьку концентрацію довільної слухової уваги, слухової пам’яті, недорозвиток фонематичних уявлень, ймовірного прогнозування на складовому рівні мовленнєвої діяльності, недостатній обсяг активного словника дітей, мінімальний комунікативний досвід використання різнопланових слів. Все це є причиною несформованості готовності дітей до оволодіння звуковим аналізом і синтезом слів, нормативною складовою структурою слів, може слугувати причиною потрапляння таких дітей у групу ризику щодо виникнення дислексій і дисграфій. Обґрунтовано доцільність розробки та впровадження у систему корекційної роботи методики формування комунікативного компонента мовленнєвої діяльності дітей із загальним недорозвитком мовлення. Реалізація основних положень методики планується та здійснюється у відповідності до ключових критеріїв та показників сформованості комунікативного компонента мовленнєвої діяльності. У корекційній роботі з дітьми із загальним недорозвитком мовлення за мету ставиться формування стійкої системи пізнавальних навичок, мовленнєвих знань, комунікативного досвіду, удосконалення навичок застосування операцій складового ймовірного прогнозування на невербальному та вербальному рівнях. Важливим компонентом роботи є розширення діапазону комунікативної взаємодії, яка включає у себе уміння аналізувати власні та чужі мовленнєві дії, переносити набуті раніше комунікативні навички в аналогічні ситуації.

КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Мар’яна КАПІТУЛА — 2025-05-01

У статті розглядається актуальність використання комп’ютерних технологій у корекційно-розвивальній роботі з дітьми, які мають інтелектуальні порушення (ІП). Зазначено, що цифрові технології відіграють важливу роль у навчальному процесі, сприяючи розвитку мовлення, когнітивних навичок, комунікативної взаємодії та соціалізації дітей. Доведено, що інтерактивні додатки, мультимедійні засоби, альтернативні системи комунікації та програми мовленнєвого розвитку позитивно впливають на навчальну діяльність дітей з ІП, допомагаючи адаптувати навчальний процес відповідно до їхніх потреб. Аналіз останніх досліджень вчених О. Василенко, Є. Гончарової, З. Зінченко, О. Кукушкіної та інших підтверджує, що застосування комп’ютерних технологій у корекційній педагогіці підвищує ефективність навчання та полегшує засвоєння матеріалу. Виділено основні завдання комп’ютерних технологій у корекційно-розвивальній роботі: формування мовленнєвих і комунікативних навичок, підвищення мотивації до навчання, корекція когнітивних порушень та адаптація дітей до соціального середовища. У статті описано різновиди комп’ютерних технологій у корекційній педагогіці, зокрема апаратне та програмне забезпечення, яке дозволяє створювати адаптовані навчальні матеріали. Окрему увагу приділено ролі штучного інтелекту (ШІ) у корекційній педагогіці, його можливостям персоналізації навчання, підбору оптимальних завдань та розвитку соціальних навичок у дітей з ІП. Визначено основні переваги та ризики використання комп’ютерних технологій у корекційній роботі. Важливою умовою ефективності цифрових технологій є компетентність педагогів у сфері їхнього використання, адаптація програмного забезпечення до індивідуальних особливостей дітей та контроль батьків у процесі навчання. Зроблено висновок, що комп’ютерних технологій є ефективним інструментом для розвитку дітей з ІП за умови дотримання балансу між цифровими та традиційними методами навчання.

АНГЛІЙСЬКА МОВА ЯК ЗАСІБ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Ірина ЛУЧЕНЦОВА — 2025-05-01

Стаття присвячена дослідженню значення англійської мови як ключового інструменту професійного спілкування в сучасному інженерно-педагогічному середовищі. В умовах глобалізації та міжнародної інтеграції, коли науково-технічний прогрес і обмін знаннями набувають транснаціонального характеру, володіння англійською мовою стає невід’ємною умовою успішної професійної діяльності інженерно-педагогічних працівників.У статті детально розглядається роль англійської мови у забезпеченні доступу до найновіших наукових публікацій, технічної документації, участі в міжнародних конференціях, семінарах та інших формах обміну інформацією. Підкреслюється, що саме англійська мова є мовою міжнародного спілкування в науково-технічній сфері, що робить її знання критично важливим для інженерів-педагогів, які прагнуть бути в курсі останніх досягнень науки і техніки.Особлива увага приділяється аналізу значення англійської мови для налагодження міжнародних контактів, участі в спільних дослідницьких проектах, обміну досвідом та ідеями з колегами з різних країн. Автор наголошує на тому, що володіння англійською мовою сприяє розширенню професійних горизонтів, встановленню партнерських відносин з іноземними освітніми та науковими установами, а також відкриває можливості для міжнародної академічної мобільності.У статті також розглядається вплив вивчення англійської мови на розвиток когнітивних здібностей інженерно-педагогічних працівників, таких як критичне мислення, аналітичні здібності, вміння вирішувати проблеми та генерувати нові ідеї. Автор зазначає, що володіння англійською мовою сприяє формуванню міжкультурної компетентності, що є важливим фактором успішної професійної діяльності в умовах полікультурного та багатомовного світу. Окремо аналізуються проблеми, пов’язані з використанням англійської мови в інженерно-педагогічному середовищі, такі як недостатній рівень володіння мовою, труднощі у розумінні технічної термінології, мовний бар’єр та інші. У статті пропонуються шляхи вирішення цих проблем, зокрема, шляхом вдосконалення програм навчання англійської мови для інженерно-педагогічних працівників, використання сучасних методів навчання, створення умов для практики спілкування англійською мовою та ін.

КОМУНІКАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Наталія ПАВЛЮК — 2025-05-01

У статті зазначено, що важливим в навчальному процесі ВНЗ на сучасному етапі є впровадження, поряд із традиційними, інноваційних підходів, форм і методів навчання, спрямованих на якісне засвоєння здобувачами знань, умінь і навичок, розвиток їхньої розумової діяльності, стимуляція творчої активності здобувачів, виявлення вмінь та навичок критичного осмислення проблем, набуття досвіду самостійного опрацювання навчального матеріалу, пошукової роботи, набуття якостей, які стануть у нагоді в професійній діяльності. У науковій розвідці визначено, що комунікативний принцип навчання мови актуалізує проблему мовної комунікації, що є необхідною умовою існування та розвитку культури, вона забезпечує єдність культурних процесів у соціумі: створенні, зберіганні та трансляції культурних цінностей. Усі ці процеси закладаються у курсі «Основи наукових досліджень», «Сучасна українська літературна мова», «Українська мова (за професійним спрямуванням)», «Методика навчання української мови». Комунікативна діяльність – це та ланка, у якій перетинаються та взаємодіють мова як знакова її система методика викладання і культура, у якій мова існує й виступає її необхідним компонентом. Урахування цього зв’язку дозволяють попередити не тільки мовні, а й культурологічні помилки в мовленнєвому спілкуванні. Для обґрунтування цього принципу проаналізовано комунікативну особистісну організацію навчальної діяльності здобувача, яка передбачає три умови. Проаналізовано сутність понять «компетенція», «компетентність», дано чітке розмежування цих двох термінів. У процесі навчання здобувачів філологічного факультету основними завданнями з вивчення різних курсів є розгляд: теоретичних питань сучасної української літературної мови; концептуальних засад граматики сучасної української літературної мови вищої філологічної освіти, останніх досягнень українського та зарубіжного мовознавства; аналіз ключових проблем, спірних питань, що сприяють формуванню в майбутніх філологів науково-лінгвістичного мислення. У науковій розвідці зазначено, що проєктна методика полягає в спрямованості на створення певного виокремленого кінцевого продукту, що ґрунтується на власному досвіді здобувачів. Тому однією з переваг проєктної методики навчання мови зазначено той факт, що вона передбачає не тільки авдиторну, а й активну самостійну, індивідуальну та дистанційну роботу здобувачів.

ПЕДАГОГІЧНА ПРАКТИКА ЯК ЕТАП ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ФІЛОЛОГА

Oксана РАНЮК — 2025-05-01

Актуальність проблеми зумовлена необхідністю підготовки висококваліфікованих педагогічних кадрів, здатних ефективно працювати у сфері освіти. У статті зазначено, що педагогічна практика відіграє ключову роль у професійному становленні майбутніх філологів, забезпечуючи інтеграцію теоретичних знань та практичних навичок у сфері викладання мовних і літературних дисциплін. Проаназізовано як вона сприяє розвитку методичної компетентності, педагогічного мислення, комунікативних здібностей та формуванню власного стилю викладання. Студенти отримують можливість застосувати отримані знання в реальних умовах навчального процесу, що сприяє їхній адаптації до майбутньої професійної діяльності.Методологічним підґрунтям дослідження стали теоретико-методичні напрацювання лінгводидактів, психолінгвістів, філологів, які акцентують увагу на вдосконаленні педагогічної майстерності, формуванні лінгводидактичної компетентності та розробці сучасних методичних підходів. Їхні дослідження підтверджують, що педагогічна практика є невід’ємною частиною підготовки вчителів-словесників. Авторками статті проаналізовано кілька ключових етапів педагогічної практики, серед яких пропедевтична практика, практика в закладах загальної середньої освіти та практика з виховної роботи. У статті зазначається, що кожен із цих етапів спрямований на поступове занурення студентів у педагогічну діяльність та формування необхідних професійних компетентностей. Зокрема, студенти вчаться аналізувати навчальний процес, використовувати інноваційні методи викладання, адаптуватися до психологічних особливостей учнів та здійснювати виховну роботу. Особливе значення має розвиток рефлексивних навичок, що дозволяють майбутнім педагогам аналізувати власну діяльність, виявляти сильні та слабкі сторони, а також вдосконалювати професійні уміння. Дослідження показують, що ефективно організована педагогічна практика, яка має прямий зв’язок із теорією, є важливим чинником підвищення якості підготовки майбутніх учителів. У статті зроблені виважені висновки. Акцентовано, що педагогічна практика не лише забезпечує засвоєння теоретичних знань, а й формує професійну ідентичність майбутнього філолога, сприяючи його готовності до успішної роботи у сфері освіти.

ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧИТЕЛЯ-ДЕФЕКТОЛОГА

Валентина СЕРГЕЄВА — 2025-05-01

Статтю присвячено проблемі поліфункціональності професійної діяльності вчителя-дефектолога, а саме визначенню її сутності, різноманітності й особливостей. Заявлена проблема розглядається на основі контент-аналізу поглядів сучасних дослідників на педагогічну діяльність, зокрема учителя-дефектолога. Зазначається, що професійна діяльність учителя-дефектолога обумовлюється сьогочасними суспільними орієнтирами та особливостями спеціальної та інклюзивної освіти дітей з ООП. Базисною складовою ефективної професійної діяльності є професійна компетентність, яка окреслюється як категорія поліфункціональна, що передбачає фахові знання й уміння, ціннісні орієнтації, ставлення до професійної діяльності тощо. У публікації акцентується, що професійна компетентність учителя-дефектолога реалізується у таких основних функціях, як корекційна-реа- білітаційна, орієнтаційно-прогностична, конструктивно-проєктувальна, аналітико-оцінювальна тощо. Відповідно до функцій основними видами професійної діяльності учителя-дефектолога названо, зокрема, освітню, корекційну, діагностичну, розвивальну, реабілітаційну, методичну роботу тощо. Функції, види праці учителя-дефектолога деталізуються у процесі виконання багаточисельних професійних завдань, серед яких: створення розвивального середовища, розвиток мовленнєвих й комунікативних умінь, активізація пізнавальної діяльності, формування життєвої компетентності дітей з особливими освітніми потребами. Зазначено, що ефективне розв’язання завдань, що стоять перед педагогом-дефектологом, забезпечується наявністю у нього особистісних якостей, зокрема таких, як педагогічна інтуїція, спостережливість, чуйність, емпатія, емоційна стійкість тощо, а також позитивною мотивацією до педагогічної діяльності. Науковий пошук дозволив констатувати: названі функції, види діяльності, завдання, мотиви реалізуються й вирішуються учителем-дефектологом систематично, комплексно, органічно поєднано і таким чином характеризують професійну діяльність учителя-дефектолога як поліфункціональну систему, своєрідний педагогічний феномен, змістовну структуру, в якій виділяються такі компоненти: компетентнісний, діяльнісний, особистісний, мотиваційний, що в цілому визначає її сутність. Будучи поліфункціональною вся діяльність учителя-дефектолога спрямовується на досягнення основної мети – максимальний усебічний розвиток дитини з особливими освітніми потребами.

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ СИТУАТИВНО-ІМІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВІДНОВЛЕННІ МОВЛЕННЯ ПРИ АФАЗІЇ

Лариса СТАХОВА — 2025-05-01

Проблема надання ефективної логопедичної допомоги пацієнтам з афазією в умовах відділення реабілітації є сьогодні надзвичайно актуальною. Це обумовлено збільшенням кількості пацієнтів, що страждають на афазію. Метою статті є висвітлення особливостей використання методу ситуативно-імітаційної діяльності під час відновлення комунікативної функції мовлення у осіб з різними типами афазії. Афазія є набутим порушенням мовлення, що виникає внаслідок пошкодження мозку, і може суттєво вплинути на якість життя людини. Традиційні методи логопедичної допомоги часто бувають недостатньо ефективними для відновлення мовлення при афазії, тому пошук нових підходів є актуальним. Метод ситуативно-імітаційної діяльності передбачає створення ситуацій, максимально наближених до реальних, у яких пацієнт може використовувати свої мовленнєві навички. Імітація жестів, міміки та мовлення сприяє активізації збережених ділянок мозку та відновленню втрачених функцій. Цей метод базується на принципах: імітації, ситуативності, комплексності. За допомогою ситуативно-імітаційного методу вирішуються завдання покращення розуміння мовлення, відновлення лексики, активація граматичних конструкцій, розвиток діалогічного мовлення. Зазначено, що важливим є адаптувати складність ситуацій до рівня мовленнєвих навичок пацієнта, повторювати вправи кілька разів, створювати позитивну атмосферу та заохочувати пацієнта до спілкування, використовувати різні ситуації та різні контексти, враховувати індивідуальні особливості пацієнта, його інтереси та потреби. Дослідження показало, що застосування цього методу сприяє покращенню розуміння мовлення, розширенню словникового запасу та відновленню граматичної структури мовлення у пацієнтів з афазією. Для оцінки ефективності методу ситуативно-імітаційної діяльності використовувалися спостереження (аналіз поведінки пацієнтів під час занять, їхньої активності та зацікавленості) та опитування (збір думок пацієнтів та їхніх родин щодо ефективності методу).

ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Інна ХАРЧЕНКО — 2025-05-01

Стаття присвячена дослідженню ефективних технологій для мотивації студентів технічних спеціальностей у контексті покращення якості освітнього процесу. У дослідженні аналізуються сучасні підходи до навчання, зокрема проєктне навчання, гейміфікація, використання цифрових та інформаційно-комунікаційних технологій, індивідуалізація навчання, кейс-метод, інтерактивні лекції, проблемне та модульне навчання. Ці підходи сприяють підвищенню зацікавленості студентів, розвитку аналітичного мислення, критичних навичок та практичного застосування теоретичних знань. Проєктне навчання дозволяє студентам працювати над реальними проєктами, розвиваючи навички командної роботи, креативність та відповідальність. Гейміфікація додає елементи змагання та нагород, стимулюючи активну участь в освітньому процесі. Цифрові технології сприяють спрощенню засвоєння складних технічних понять, дозволяючи студентам проводити експерименти у віртуальних лабораторіях або симуляторах, що наближає їх до умов реальної професійної діяльності. Індивідуалізація навчання враховує особливості кожного студента, надаючи можливість працювати у власному темпі та зменшуючи ризик перевантаження. Підвищення мотивації студентів є ключовим завданням для ефективної підготовки конкурентоспроможних фахівців у сучасних умовах швидкого розвитку технічних галузей. Інтеграція інноваційних педагогічних технологій у систему вищої технічної освіти допомагає подолати розрив між теоретичними знаннями та їх практичним застосуванням, роблячи освітній процес цікавішим, ефективнішим та більш адаптованим до потреб сучасного ринку праці.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ З ІНОЗЕМНИХ МОВ У ТЕХНІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТАХ: ЦИФРОВИЙ ПІДХІД

Наталія ХИМАЙ — 2025-05-01

Стаття досліджує зростаючу роль цифрових технологій в оцінюванні рівня володіння іноземними мовами студентами технічних університетів. У ній підкреслюються обмеження традиційних методів оцінювання, таких як орієнтація на запам’ятовування та відсутність персоналізованого зворотного зв’язку, а також аргументуються переваги інтеграції цифрових інструментів. У дослідженні проведено комплексний аналіз різних цифрових інструментів і платформ, які можна застосувати для оцінювання мовних компетенцій в умовах технічного університету. Ці інструменти спрямовані на підвищення ефективності контролю знань та забезпечення неупередженого оцінювання. Аналіз охоплює системи управління навчанням (LMS), масові відкриті онлайн-курси (МВОК), інтерактивні інструменти, засоби перевірки граматики та аналітичні системи. Проілюстрована функціональность та переваги оцінювання знань студентів на прикладі використання популярної онлайн-платформи Classtime.У статті підкреслюється трансформаційний потенціал цифрових технологій у вдосконаленні процесу вивчення іноземних мов, особливо в технічних університетах. Стратегічно інтегруючи традиційні методи оцінювання та методи оцінювання з використанням цифрових інструментів, викладачі можуть створити більш персоналізований, доступний та інтерактивний навчальний процес, який відповідає різноманітним потребам студентів. Ефективність цих інструментів, як зазначається в дослідженні, залежить від продуманої інтеграції, яка враховує індивідуальні особливості студентів та сприяє їхньому залученню. У роботі також підкреслюється важливість інтеграції автоматизованих і традиційних методів оцінювання, наголошуючи на цінності саморефлексії серед студентів. Такий інтегрований підхід, як зазначається, має великі перспективи у сприянні більш комплексним і адаптивним освітнім практикам у контексті викладання іноземних мов у технічних університетах. У статті представлено низку рекомендацій щодо ефективного оцінювання в цьому конкретному навчальному середовищі, пропонуючи цінні ідеї та поради як для практиків, так і для науковців.

ІНКЛЮЗІЯ У ФОРТЕПІАННІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Оксана ЦУРАНОВА — 2025-05-01

У статті розглядаються питання інклюзії в музичній освіті в контексті дистанційного навчання, зокрема на прикладі фортепіанної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Актуальність дослідження визначена необхідністю адаптації музичної освіти до сучасних умов, коли дистанційне навчання стає важливим компонентом освітнього процесу. Інклюзія в такому контексті охоплює не лише адаптацію навчальних матеріалів для здобувачів вищої освіти з обмеженими можливостями, але й забезпечення рівного доступу до освітніх ресурсів для всіх здобувачів вищої освіти , незалежно від їхнього фізичного чи соціального статусу.Особливу увагу приділено аналізу труднощів, з якими стикаються викладачі під час організації дистанційного навчання фортепіано, таких як обмеженість зворотного зв’язку та складнощі в контролі техніки виконання.Також розглядаються можливості використання сучасних цифрових платформ та спеціалізованих музичних додатків, які сприяють подоланню цих труднощів. Основна мета статті – дослідити особливості організації самостійного навчання гри на фортепіано в умовах віддаленого навчання, а також виявити педагогічні підходи та цифрові інструменти, які сприяють ефективному навчанню здобувачів вищої освіти різних категорій.Зокрема, досліджується ефективність використання відеоуроків, інтерактивних завдань та віртуальних майстер-класів, які дозволяють адаптувати навчальний процес під потреби кожного здобувача вищої освіти. Окремо розглядаються рекомендації щодо впровадження інклюзивних методик у процес фортепіанної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва, зокрема, щодо використання адаптивних технологій і методик, які відповідають потребам здобувачів вищої освіти в умовах дистанційного навчання. У статті також аналізуються соціальні аспекти інклюзії, зокрема важливість створення підтримуючого навчального середовища, яке сприяє мотивації та емоційному комфорту здобувачів вищої освіти . Результати дослідження свідчать, що застосування інклюзивних підходів дозволяє створити умови для рівного доступу до освіти та розвитку музичних навичок у здобувачів вищої освіти із різними можливостями, що є важливою складовою сучасної музичної педагогіки.