Acta Paedagogica Volynienses

НОРМАТИВНЕ ПІДҐРУНТЯ РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Вікторія АТОРІНА — 2024-05-08

У статті здійснено аналіз робочих навчальних програм дисциплін навчального плану підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти в закладі вищої освіти. Виокремлено основні освітні компоненти, які сприяють розвитку естетичної компетентності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти. До них належать «Етика й естетика», «Історія та культура України», «Педагогіка загальна, «Психологія загальна», «Педагогіка дошкільна», «Основи образотворчого мистецтва з методикою керівництва», «Художня праця», «Основи педагогічної майстерності», «Основи природознавства з методикою», «Теорія і методика музичного виховання», «Декоративне мистецтво та основи дизайну», «Методика проведення роботи з народознавства в ЗДО», «Дитяча література», «Культура мовлення та виразне читання», «Інноваційні технології в освіті». Представлено авторське визначення поняття «естетична компетентність майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти», що трактується як здатність до естетичного сприймання, переживання, оцінювання та перетворення світу за законами краси, сформованість естетичного ідеалу, смаку, цінностей, наявність розвинених естетичних почуттів, суджень, знань у галузі естетики, дошкільної педагогіки і психології та вмінь застосовувати їх в естетичному вихованні дітей. Визначено основні складники означеної компетентності, а саме: мотиваційний, особистісний, когнітивний, діяльнісний, рефлексивний. Наведено основні засоби естетичного розвитку особистості: природа, музика, твори образотворчого мистецтва, художня література. Визначено напрями подальших наукових досліджень, які полягають у студіюванні зарубіжного досвіду організації розвитку естетичної компетентності й можливостей його впровадження в процес фахової підготовки майбутніх вихователів в українських закладах вищої освіти.

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

Олександр СЕМЕНОВ — 2024-05-08

У дослідженні представлено системний історико-педагогічний погляд на проблему становлення поняття «особистість» з позицій її детермінізму. Обґрунтована наукова оцінка історичної ґенези становлення особистості в цілому та дитини у дошкільному дитинстві зокрема. Автори представляють таке бачення особистості, становлення якої є ланцюгом переходу людини з біологічного (індивідного) на соціальний та на індивідуальний (духовний) ступені розвитку. При цьому, внутрішнім, самодетермінованим критерієм та рушійною силою становлення особистості в дошкільні роки виступає розвиток, що спирається на предметно-перетворювальну діяльність та потребує педагогічного управління. На основі полінаукових підходів до вивчення особистості автори трактують її як суб’єкт – учасника еволюційно-історичного процесу, що виступає носієм соціальних ролей та володіє можливістю вибору життєвого шляху, в ході якого ним здійснюється перетворення природи, суспільства та самого себе. За умов відсутності універсальної особистісної моделі наголошується на важливості розуміння функціональних характеристик цього поняття, таких, як атрибути, риси, якості, з урахуванням їх емпіричної стійкості. В основі формування двох образів – особистості конформної та особистості творчої – автори розглядають феномен розв’язання конфлікту «особистість («як усі») – індивідуальність («як ніхто»)». Шлях розв’язання цього конфлікту дослідники вбачають у використанні в освітній діяльності творчих завдань, що стимулюватимуть становлення особистості на засадах дивергентного мислення. У статті доводиться, що найглибший сенс життєдіяльності особистості, спрямованої на відтворення культури людства у всій її багатоманітності та унікальності, є творчість – іманентна особистісна сутність, рушійна сила життєвого поступу та абсолютний прояв свободи індивіда у праві на богоподібну діяльність, тобто на творення.

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОЇ ГРАМОТНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ

Олена БЄЛОВА — 2024-05-08

У науковій публікації здійснено теоретичний та експериментальний аналіз щодо формування емоційної складової психологічної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в закладах загальної середньої освіти. Мета дослідження – визначення ефективних шляхів навчально-розвиткової роботи формування емоційної грамотності дітей старшого дошкільного віку з порушеннями мовлення, що забезпечить їх успішну адаптацію в умовах закладів загальної середньої освіти. Методи дослідження: теоретичний: систематизація науково-теоретичних джерел для обґрунтування концептуальної позиції та ідеї щодо вирішення проблемного питання; емпіричний: використання різновидів психологічних методів, які взаємозалежні й під час формування емоційної складової доповнювали один одного: бесіда, спостереження, метод аналізу, порівняння; методи обробки даних: передбачали варіативно-статистичну дескрипцію. Результати дослідження. Виявлені низькі показники актуального розвитку емоційної складової психологічної готовності в дітей старшого дошкільного віку з порушеннями мовлення до навчання в освітньому просторі поставили питання щодо обґрунтування шляхів навчально-розвиткової роботи спрямованої на формування емоційної грамотності. Окреслено основні методи такі як ігровий, що включає дидактичні, дихальні, рухові, слухові, зорові, тактильні розвивальні ігри; словесний метод зміст якого забезпечує інтерактивний метод, що реалізується за допомоги бесіди, розповідей, читань художніх творів, притч тощо; наочно-словесний метод застосовується в арттерапії, а саме під час малювання, слухання музики, перегляду мультфільмів тощо. Визначено прийоми навчально-розвиткової роботи та очікуємий результат дитини. В процесі навчально-розвиткової роботи значна увага приділялась формуванню вмінь розшифровувати емоційні схеми, зчитувати лицеву експресію, ідентифікувати емоції у життєвих ситуаціях, проявляти позитивні емоції під час спілкування. Відповідно, показники порівняльного аналізу (констатувального та формувального експериментів) засвідчили, що емоційна грамотність дітей старшого дошкільного віку з порушеннями мовлення була сформована в переважного відсотка респондентів. Що підтверджувало ефективність навчально-розвиткової роботи.

ФОРМУВАННЯ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ В ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

Мар’яна КАПІТУЛА — 2024-05-08

У статті теоретично обґрунтовано проблему формування зв’язного мовлення у дітей з інтелектуальними порушеннями (ІП); провідними поняттями визначено такі, як «формування зв’язного мовлення», «фразове мовлення», «індивідуальний підхід». Проаналізовано теоретичний аспект розвитку проблеми формування зв’язного мовлення дітей з ІП; розглянуто традиційні та інноваційні підходи з корекційно-розвивальної роботи з дітьми з ІП; окреслено етапи та методики з розвитку мовлення дітей. У статті було визначено, що для ефективної корекційно-розвивальної роботи з дітьми з ІП потрібно застосовувати «індивідуальний підхід». Констатовано, що індивідуальний підхід – це психолого-педагогічний принцип, який ґрунтується на унікальному підході до дитини враховуючі її потреби та можливості для досягнення результату. Виявлено та обґрунтовано та компоненти для реалізації та ефективної роботи з дітьми з ІП для вдосконалення та покращення мовленнєвих навичок. Також з’ясовано причини мовленнєвих труднощів у дітей з ІП (комунікативні, регулюючі, пізнавальні); охарактеризоване мовлення дітей з ІП, його особливості. У статті було доведено, що для ефективного розвитку мовлення дитини потрібно розвивати і скупні компоненти, такі як: когнітивні навички, соціально адаптаційні, комунікація з однолітками та педагогами. Розкрито основні проблеми формування мовленнєвого розвитку та розглянуто запропоновані науковцями методи та прийоми для усунення недоліку порушення мовлення. Проаналізовано проблему та обґрунтовано важливість раннього втручання та особливого значення розпочинати корекційно-розвивальну роботу саме в дошкільному віці.

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПОТЕНЦІАЛ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ В УКРАЇНСЬКОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Інна МЕЛЕШКО — 2024-05-08

Мета статті – визначити особливості та потенціал неформальної освіти дорослих в українському освітньому просторі, яка зосереджується на: розвитку та мотивації дорослих учнів; ефективному керуванні змінами; викликах реального життя, з якими можуть зіткнутися дорослі учні; здатності довести, що дорослі учні можуть використовувати знання для професійної самореалізації та ефективного спілкування в повсякденних ситуаціях та на роботі. Такі загальнонаукові методи, як аналіз, синтез та узагальнення наукової інформації були використані щодо різних теоретичних підходів до проблеми неформальної освіти дорослих. Одним із найважливіших завдань на сучасному етапі модернізації неформальної освіти дорослих у вітчизняному навчальному процесі є забезпечення якості викладання відповідно до національних та міжнародних вимог, а також підтримка дорослих учнів в успішному навчанні, що готує їх до майбутніх викликів. Це питання частково є реакцією на швидкі зміни в технологіях, які дорослі учні можуть бачити навколо і відчувати на собі щодня. Інформаційні технології, ефективні інструменти та своєчасне випереджувальне отримання інформації стають важливими і вирішальними факторами у процесі навчання впродовж життя. Існує потреба привернути увагу до процесу неформальної освіти дорослих з метою вдосконалення структури навчальних можливостей. У цій статті ми розглядаємо концепції та підходи, які оснащені ефективними інструментами відповідно до останніх вимог, визначаючи ключові питання, що виникають у неформальній освіті дорослих, представляючи їх як суттєві елементи професійної компетентності викладачів та їх ефективне використання в процесі навчання впродовж життя. Особлива увага приділяється ролі та значенню викладача в неформальній освіті дорослих, що робить цей процес більш значущим для дорослих учнів.

ЕФЕКТИВНІ ПІДХОДИ ДО НАВЧАННЯ АНГЛОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ МАЙБУТНІХ ЖУРНАЛІСТІВ У КОНТЕКСТІ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Дмитро ОЛЬШАНСЬКИЙ — 2024-05-08

У статті висвітлено проблему визначення ефективних підходів до навчання англомовної лексики майбутніх журналістів у навчальному процесі з англійської мови на терені професійної підготовки фахівців. Зокрема, автором обґрунтовано теоретичні основи та умови практичної реалізації ефективної методики навчання англомовної лексики студентів, у тому числі спеціальної лексики та термінології за професійним спрямуванням. Серед цих умов теоретично обґрунтовано використання різних видів читання, зокрема, академічної та фахової літератури для збагачення пасивного словникового запасу; аргументовано потребу в ознайомленні студентів зі словами-реаліями, власними назвами, які можуть представляти певні вимовні труднощі для студентів. Визнається необхідність створення ключового термінологічного мінімуму, який відображає специфіку спеціальності, на фоні переважного використання стилістично нейтральних лексичних одиниць для повсякденного або професійного вжитку. Запропоновано використання вправ та завдань для використання лексичних одиниць у професійному контексті для надійного засвоєння студентами граматичних особливостей контекстуального використання лексичних одиниць. З метою підготовки майбутніх журналістів до здійснення професійного писемного мовлення аргументується необхідність використання докомунікативних підготовчих вправ, які слугують кращому засвоєнню орфографічної форми лексичних одиниць студентами. Автор підтверджує положення про доцільність організації поетапного засвоєння лексичного матеріалу, використання різних видів вправ, у тому числі мовленнєвих вправ і завдань на основі спеціально змодельованих проблемних ситуацій професійного спілкування. У статті наголошується на потребі врахування у процесі відбору лексичного матеріалу мовних та стилістичних особливостей різних тематичних напрямів та сфер спілкування, зокрема, друкованих та електронних ресурсів ЗМІ. Обґрунтовано запровадження тестового контролю для комбінованої перевірки рівня студентами засвоєння граматики, лексики та мовленнєвих умінь з дотриманням чинних принципів організації об’єктивного тестування.

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНА ОСВІТА У ФІЛОСОФСЬКІЙ СПАДЩИНІ Г. СКОВОРОДИ ЯК АКТУАЛЬНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Сергій МАРЧУК — 2024-05-08

У статті проаналізовано сутність проблеми здоров’язбережувальної освіти Г. Сковороди в науково-педагогічних джерелах. Виявлено малодосліджуваність означеної проблеми, фрагментарний та поодинокий розгляд науковцями як окремого предмету дослідження. Відсутність спеціальних та системних досліджень спонукало нас обрати цю проблему для глибокого дослідження та окреслити її актуальну науково-педагогічну проблему, яка потребує теоретико-практичного вирішення. Звернення до історико-педагогічного досвіду, творчої спадщини видатних українських просвітителів, філософів, педагогів покликане шукати підґрунтя національної здоров’язбережувальної традиції та її творче використання в умовах сучасної освітньої практики. Важливими аспектами окреслення цієї науково-педагогічної проблеми вважаємо такі: принципи здоров’язбережувальної освіти у науковому доробку Г. Сковороди; вплив народних традицій зміцнення та збереження здоров’я на формування валеологічних ідей Г. Сковороди; життєпис Григорія Сковороди як приклад здорового життя людини; складники здоров’я та раціонального способу життя; дружбу як умова збереження духовного та психічного здоров’я особистості; родину як важливий здоров’язбережувальний чинник. З’ясовано різноманітні аспекти означеної проблеми: сутність екології людини в творчості Г. Сковороди; здоров’язберігаючі ідеї філософії Г. Сковороди; характеристики здорового тіла у баченні Г. Сковороди; способи зміцнення тілесного та духовного здоров’я людини за матеріалами листів Г. Сковороди до М. Ковалинського; аспекти фізичного здоров’я у педагогіці Г. Сковороди та ін. Здійснене дослідження не вичерпує всіх наукових аспектів обраної педагогічної проблеми. Подальшого обґрунтування та висвітлення потребують питання здоров’язбереження Г. Сковороди в умовах Нової української школи.

ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ АКАДЕМІКА ОЛЕКСАНДРИ САВЧЕНКО: ВІД ВИТОКІВ ДО СУЧАСНОСТІ

Тетяна МУХІНА — 2024-05-08

У статті висвітлено результати дослідження щодо особистого внеску відомої української вченої Олександри Яківни Савченко в проблему модернізації початкової освіти в Україні в різні історичні періоди. Зокрема авторка класифікувала їх наступним чином: трансформація початкової освіти в Україні першого десятиліття її незалежності (потреба у формуванні нової освітньої політики, адаптації до змінених соціально-економічних умов, збереженні та розвитку національно-культурних цінностей); оновлення початкової освіти з впровадженням особистісно-орієнтованого та компетентнісного підходів до навчання (спрямованість на розвиток творчих здібностей, самостійності та взаємодопомоги учнів, формування їх ключових і предметних компетентностей); реформування початкової освіти в умовах Нової української школи (реалізація ідей дитиноцентризму, партнерства, інноваційності та інклюзивності). Основну увагу в дослідженні спрямовано на виявлення ключових ідей та концептуальних засад щодо модернізації початкової освіти, а також їх актуальність та значущість для сучасного освітнього процесу. Визначено та обґрунтовано, що наукова спадщина академіка О. Савченко має теоретичне та практичне значення для розвитку національної освіти, зокрема початкової. Акцентовано увагу на тому, що вчена О. Савченко була ідейною натхненницею компетентнісної початкової освіти, розробницею системи ключових компетентностей, а також прихильницею дитиноцентризму, педагогіки партнерства, інноваційності та інклюзивності в освіті, що є міцним підґрунтям ідей Нової української школи. Отже, результати дослідження дозволяють стверджувати, що наукова спадщина академіка Олександри Савченко є невичерпним джерелом натхнення та орієнтиром для сучасних педагогів, які прагнуть до постійного вдосконалення.

БЕЗПЕКООРІЄНТОВАНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА В КОНТЕКСТІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

Наталія НАУМЕНКО — 2024-05-08

У статті розглянуто категоріальну сутність безпекоорієнтованого освітнього середовища в контексті початкової освіти. Зазначено, що сучасні кризові ситуації, пов’язані з соціально-економічними негараздами, щоденними стресами і нездоровими звичками, викликані антропогенними впливами загрозливого характеру, вимагають суттєвого перегляду питань безпеки людини на індивідуальному та глобальному рівні. Наголошено на тому, що освіта є ключовим механізмом формування у підростаючого покоління свідомого ставлення до життя і здоров’я, що визначає основу безпеки та забезпечує їхнє прагнення і здатність долати наявні загрози та запобігати новим викликам. Досліджено характерологічні особливості безпекоорієнтованого освітнього середовища початкової школи через аналіз понять «простір», «середовище» та «освітнє середовище». Визначено, що середовище, в якому перебуває людина, має суттєвий вплив на її розвиток і формування як особистості. Освітнє середовище включає психосоціальний, дидактичний і просторово-предметний аспекти, які утворюють певну систему впливів і умов для формування творчої особистості, можливостей для її вільного розвитку, сприяють ефективній міжособистісній комунікації в освітньому процесі, забезпечують комфортні умови для навчання в освітньому закладі та за його межами. Наголошено, що метою організації безпекоорієнтованого освітнього середовища у початковій школі є створення умов, що мають забезпечити психологічну безпеку, комфорт, сприяти збереженню фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я учасників освітнього процесу, надати можливості для саморозвитку особистості, розкрити її фізичного, емоційного, особистісного, пізнавального, духовно-морального потенціалу; забезпечити емоційну рівновагу та забезпечити сприятливий режим, ритм і темп життєдіяльності. Визначено, що безпечним вважається те середовище, в якому можна передбачати, виявляти, управляти та усувати різні види небезпек і ризиків, що можуть негативно вплинути на визначені критерії якісної освіти.

ЗНАЧИМІСТЬ ІДЕЙ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО ПРО ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ В НАШ ЧАС

Ігор ОСТАПЙОВСЬКИЙ — 2024-05-08

За результатами аналізу концепції Нової української школи встановлено, що багато її положень є співзвучними з ідеями Василя Олександровича Сухомлинського. Новим для сучасних педагогів є впровадження формувального оцінювання навчальних досягнень школярів. Багато цінних думок про сутність та шляхи реалізації такого оцінювання можна почерпнути у працях Василя Сухомлинського. Аналіз його наукових робіт засвідчує, що формувальне оцінювання базувалось на любові до дитини, глибокому знанні її природи і потреб та педагогічному оптимізмі. У дослідженні також проаналізовано і розкрито погляди В.О. Сухомлинського на сутність та значимість оцінки, обґрунтовано взаємозв’язок між оцінюванням і рівнем домагань школярів. Актуальними для сучасної школи є поради В.О. Сухомлинського щодо оцінювання навчальних досягнень школярів і формування у них такої важливої якості як здатність до самоконтролю. Мета роботи. На основі аналізу творчого доробку В.О. Сухомлинського розкрити сутність та значимість феномену оцінювання навчальних досягнень школярів. Методологічною основою дослідження є нормативно-законодавче забезпечення оцінювання навчальних досягнень здобувачів освіти, концепція Нової української школи, праці В.О. Сухомлинського, системний та компетентнісний підходи, а також наукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації. Наукова новизна дослідження полягає в встановленні внеску В.О. Сухомлинського в обґрунтуванні сутності, значимості та практичних механізмів реалізації проблеми оцінювання навчальних досягнень школярів. Висновки. Результати наукового пошуку дозволяють констатувати, що педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського щодо організації оцінювання навчальних досягнень школярів носили інноваційний характер і не втратили значимості у наш час. Встановлено, що оцінювання носило формувальний характер і базувалося на любові до дитини, вірі у її здатність бути кращою, глибокому знанні дитячої природи і потреб особистості. Заслуговують на увагу поради Сухомлинського про сутність і значимість оцінки, взаємозв’язку оцінювання та рівня домагань особистості й конкретні рекомендації щодо оцінювання навчальних здобутків школярів.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД

Тетяна ПАВЛОВА — 2024-05-08

У статті обґрунтовано актуальність проблеми розвитку екологічної компетентності молодших школярів у контексті соціальних і освітніх викликів в Україні і світі з опорою на нормативні документи міжнародного й вітчизняного рівнів, узагальнення даних компаративних досліджень. Визначено концептуальні підходи до змісту вихідної дослідницької категорії «екологічна освіта» у варіативних поглядах на її складники, технологічні характеристики як компетентнісного результату шкільної екологічної освіти у діяльнісному вимірі; конкретизовано зміст і педагогічну сутність формування екологічної компетентності молодших школярів на уроках і в позаурочній діяльності, що полягає у цілеспрямованому формуванні системи екологічних знань про взаємозв'язки у природі, про вплив людської діяльності на природні процеси; вихованні екологічно доцільних норм поведінки, розвитку навичок раціонального природокористування; формуванні емоційно-ціннісного ставлення до природи як універсальної, унікальної цінності, що має право на існування незалежно від користі для людини. Розроблено діагностичну програму дослідження стану екологічної освіти в початкових класах, на основі запитів вчителів щодо ефективності змін в змістовому і процесуальному забезпеченні. Встановлено, що саме в школі І ступеня діяльнісний підхід є визначальним в екологічній освіті, оскільки через діяльність дитина пізнає навколишній світ і набуває досвіду природоохоронної поведінки. На основі одержаних даних узагальнено вимоги до результативності екологічної освіти, передбачені в Національній рамці кваліфікації України, Державному стандарті початкової освіти, Типових освітніх програмах за циклами навчання. Зроблено висновки щодо ефективності окремих методів екологічної освіти (виконання проєктів; участь у волонтерських заходах; розігрування ситуацій морального вибору, пов’язаних з безпечною поведінкою в природі; подорожі-спостереження; розв’язання природничих задач). Для підвищення результативності екологічної освіти вважається за доцільне збільшити кількість інтерактивних форм екологічного навчання; розробити наскрізну взаємоузгоджену програму формування екологічної компетентності на всіх ступенях шкільної освіти; створити систему комплексного оцінювання екологічних компетентностей учнів.

STEAM-ОСВІТА ЯК ЕЛЕМЕНТ НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Раїса ПРІМА — 2024-05-08

У статті акцентовано увагу на STEAM-освіті, яка в умовах сьогодення є одним із провідних інноваційних трендів освітньої політики в усьому світі, й Україні зокрема. Констатовано, що у вітчизняному науковому дискурсі різноаспектно представлені теоретичні основи STEM-освіти. Виокремлено ключові завдання STEM-освіти, сформульовані Коаліцією STEM-освіти в Україні. Проаналізовано і схарактеризовано деякі аспекти STEAM- освіти як елементу навчання молодших школярів. Обґрунтовано чому STEAM-освіта є важливою в сучасному світі загалом і навчанні молодших школярів зокрема. Відзначено, що програми STEAM-освіти розроблені таким чином, щоб надати можливість здобувачам освіти розвивати креативність, творчість та ініціативність, а це, як відомо, є наскрізними вміннями, якими мають володіти випускники Нової української школи. Визначено етапи STEM-навчання (запитання або завдання, обговорення, конструювання, створення, тестування, реалізація), які не лише сприяють розвитку наукових та технологічних навичок молодших школярів, але і виховують у них креативність, творчий підхід до розв’язання проблем та впевненість у власних здібностях. Узагальнено, що STEM-навчання стає творчим простором реалізації світогляду молодшого школяра, де повноцінно втілюються його потреби, де здобувач від бажання зробити конкретний практичний продукт приходить до необхідності вивчення теорії, в тому числі і підвищити свій рівень володіння математичним апаратом і комп’ютерною грамотністю, застосовуючи певні технологічні прийоми. Наголошено, що вже сьогодні необхідно готувати молодших школярів до майбутніх запитів на ринку праці. Окреслено перспективи подальших наукових розвідок.

РОЛЬ МЕНТОРСТВА У ВДОСКОНАЛЕННІ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

Світлана РОМАНЮК — 2024-05-08

У статті актуалізована проблема менторства та механізми її застосування у вдосконаленні професійної компетентності майбутніх учителів початкової освіти. Досягнути мету роботи стало можливим внаслідок використання загальнотеоретичних методів аналізу, спостереження та розрахунків коефіцієнту результативності. Обґрунтовано, що позитивний вплив менторства пов’язаний із розвитком навичок спілкування, можливістю усунути прогалини в знаннях, більш детальним вивченням матеріалу, підвищенням мотивації студентів до навчальної діяльності, використанням інноваційних підходів в освітньому процесі. Встановлено, що негативний вплив менторства може проявлятися лише внаслідок відсутності соціальної відповідальності студентів та недостатньої компетентності менторів. Розробка механізмів навчання майбутніх вчителів початкових класів із залученням менторів включала в себе підвищення рівня теоретичних знань, розвиток практичної професійної компетентності, комунікативних навичок, творчого мислення. У навчанні також було передбачено використання цифрових технологій Twiddla, SlideDog. Під час дослідження, на основі коефіцієнту результативності, було доведено, що високий рівень знань досягнуто серед 67% студентів із показником 1,91; достатній – 29% із показником 1,73; середній – 4% із показником 1,30. Високі результати пов’язані із забезпеченням детального опрацювання теми та визначенням механізмів для вільного використання навчального матеріалу. Доведено, що ментори також підвищили рівень професійної компетентності, що відобразилося у формуванні додаткових навичок (глибоких знань у професійній діяльності, розвитком комунікації та творчих підходів у науковій діяльності). На основі отриманих даних зроблено висновок щодо ефективності реалізації механізмів менторства у професійній підготовці майбутніх вчителів початкових класів. Метою публікації є обґрунтування ролі менторства, розкриття механізмів впливу менторської практики на вдосконалення професійних компетентностей майбутніх учителів початкових класів. Перспективами подальших досліджень є пошук ефективних шляхів реалізації механізмів менторства у розвитку професійних знань студентів, створення раціональних менторських програм для підготовки висококваліфікованого, конкурентоздатного фахівця.

АКТИВІЗАЦІЯ КОГНІТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЧАТКОВОЇ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТИ: ДОСВІД ЛАБОРАТОРІЇ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ КИЇВСЬКОГО СТОЛИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

Наталія СІРАНЧУК — 2024-05-08

У статті висвітлено позитивні практики роботи лабораторії початкової освіти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. Розкрито авторську методику роботи з активізації когнітивної діяльності учнів на заняттях інтегрованих курсів, які реалізовують природничу освітню галузь Державного стандарту початкової освіти. Встановлено, що великий потенціал для активізації когнітивної діяльності учнів, розвитку їхнього мислення криється в організації спостережень за об’єктами та явищами природи на екскурсіях, організації спостережень за природою влітку. Теоретично та практично обґрунтовано ефективність проведення екскурсій на лоно природи відповідно до вивчення тієї чи іншої теми. Особливо цінними, у процесі експерименту, виявились екскурсії, досліди та індивідуальні самостійні роботи пов’язані із засвоєнням поняття «тверді тіла». Описана у статті робота із учнями початкової школи сприяє ефективному формуванню початкового цілісного уявлення про навколишній світ, сприяє розвиткові спостережливості, а також вихованню гуманних почуттів, бережливого ставлення до природних багатств рідного краю. Досліди з кристалами дозволяють розвивати спостережливість та позитивно впливають на інтелектуально-спонукальну мотиваційну діяльність учнів. Подана робота ефективно реалізує українознавчий та краєзнавчий принципи навчання природознавства, дає пропедевтичні уявлення про елементарні фізичні процеси. Встановлено, що основою формування природничих уявлень і понять є безпосереднє сприймання учнями предметів і явищ природи. Для розуміння взаємозв’язків між неживою природою, рослинами і тваринами, між природою і працею людей, важливо також спрямувати дітей на пошуки тих причин, які викликають зміни в природі. Це можливо лише за цілеспрямованого спостереження таких змін протягом усіх чотирьох пір року. Виявлено ефективний вплив учнівських сезонних спостережень на когнітивний розвиток учнів початкової школи.

МОВНА І МОВЛЕННЄВА КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Тетяна СУКАЛЕНКО — 2024-05-08

У статті уточнено зміст понять «мовна компетентність», «мовленнєва компетентність», простежено розвиток формування понять «мовна компетентність», «мовленнєва компетентність» у сучасній лінгвістиці, з’ясовано специфіку формування мовленнєвої компетентності здобувачів освіти нефілологічних спеціальностей закладів вищої освіти. У науковій розвідці наголошено на взаємозв`язку та взаємозалежності понять «мовна компетентність», «мовленнєва компетентність». Водночас автори статті переконливо розмежовують аналізовані терміни на основі трактувань понять сучасними лінгвістами. Мовну компетентність запропоновано розглядати як процес і результат мовної діяльності особистості, знання мовних норм, володіння граматичними, стилістичними, орфоепічними, лексичними, правописними вміннями; вмотивована потреба у вивченні української мови як державної. Мовленнєву компетентність визначено як здатність розуміти, сприймати, відтворювати прочитане чи почуте, готувати в різних жанрах власні висловлювання, використовувати доречні засоби української мови залежно від стилю мовлення; редагувати як власне, так і чуже мовлення, здійснювати самоконтроль за результатами мовленнєвої діяльності. З метою формування мовної та мовленнєвої компетентності в здобувачів вищої освіти нефілологічних спеціальностей на заняттях з ОК «Ділова українська мова» доцільно виконувати вправи та завдання, спрямовані на розвиток культури мовлення, очищення від суржику, сленгу, ненормативної лексики – виправлення мовних помилок у словоформах, словосполученнях, реченнях; конструктивні завдання, які передбачають роботу з текстом за індивідуальними картками з метою аналізу помилок у мові засобів масової інформації та реклами, вправи на редагування професійних текстів, завдання дослідницько-пошукового характеру, спрямовані на розвиток комунікативно-мовленнєвої компетентності.