МУЗЕЇ МАЙБУТНЬОГО: ЯК VR, AR ТА ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗМІНЮЮТЬ СПРИЙНЯТТЯ МИСТЕЦТВА

Анотація

Зміни у світі музеїв, викликані швидким розвитком цифрових технологій, призводять до глибоких змін у розумінні мистецтва. Зникнення традиційного поділу між експонатом й відвідувачем через використання віртуальної та доповненої реальності, а також інтерактивних технологій, змушує по-новому подивитися на зміст мистецьких творів. Нові технології створюють музейний простір, де відчуття стають ще реальнішими, а сприйняття мистецтва стає більш різноманітним. Метою дослідження є визначити та довести, як VR, AR та інтерактивні технології змінюють сприйняття мистецтва в музеях майбутнього. Методологічний апарат дослідження базується на поєднанні компаративного аналізу, феноменологічного підходу та структурно-семіотичного методу. Компаративний аналіз застосовано для зіставлення традиційних та інноваційних експозиційних форматів з урахуванням технологічної трансформації музейного простору. Феноменологічний підхід забезпечує вивчення специфіки сприйняття мистецьких артефактів у VR- та AR-середовищах, зосереджуючись на зміні когнітивних та сенсорних механізмів взаємодії з віртуалізованим мистецтвом. Структурно-семіотичний метод використано для аналізу реконфігурації знакових систем у межах цифрового експозиційного простору, що дозволяє простежити модифікацію семіотичної репрезентації художніх об’єктів у процесі їхньої інтерактивної медіації. Результативний вектор дослідження корелює з ідентифікацією трансформаційних моделей сприйняття мистецького наративу в контексті VR- та AR-інтеграції. Виявлено, що віртуальна експозиція редукує традиційні просторово-часові обмеження, надаючи можливість мультимодальної інтерпретації художніх артефактів через симбіоз аудіовізуального та тактильного досвіду. Фундаментальним висновком постає констатація динамічної деконструкції класичних експозиційних практик, спричиненої інкорпорацією інтерактивних механізмів і цифрової імерсивності. Встановлено, що феноменологія сприйняття естетичного контенту зазнає модифікації у бік розширеної реальності, де дематеріалізація художнього об’єкта корелює з реінтерпретацією його семіотичної субстанції. Віртуальний музейний простір перетворюється на метадискурсивну платформу, де зміст мистецького твору стає динамічним і рефлексивно відкритим.