РОЛЬ ОСОБИСТІСНИХ РЕСУРСІВ У ПРОЦЕСІ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ВИМУШЕНИХ МІГРАНТІВ

Анотація

У статті досліджується роль особистісних ресурсів у процесі ресоціалізації вимушених мігрантів. Повномасштабна війна спричинила безпрецедентні хвилі внутрішньої й зовнішньої міграції українців, руйнуючи соціальні зв’язки та ускладнюючи доступ до житла, праці й послуг. На цьому тлі ресоціалізація постає як ключовий напрям соціальної політики: відновлення здатності до взаємодії, самоідентифікації та активної участі у приймаючих громадах, попри травматичний досвід і дефіцит ресурсів у громадах прийому. Мета статті – теоретично обґрунтувати роль особистісних ресурсів у ресоціалізації вимушених мігрантів і уточнити умови їх ефективної інтеграції. Використано теоретико-аналітичний синтез підходів соціальної роботи, соціології та психології; узагальнено емпіричні дані щодо воєнної міграції; застосовано структурно-функціональний аналіз інституційних механізмів підтримки та принципи trauma-informed practice. Ресоціалізацію подано як поетапний процес: від десоціалізації застарілих ролей – до засвоєння нових норм і формування оновленої ідентичності та соціальних зв’язків. Центральним механізмом виступають особистісні ресурси: мотиваційна стійкість, рефлексивність, емоційна саморегуляція, соціальна компетентність, гнучкість і самоефективність. Обґрунтовано переваги інтеграційної стратегії акультурації, що поєднує збереження культурної самобутності з участю в інституціях країни перебування. Показано необхідність травма-поінформованих психосоціальних інтервенцій, мовної підготовки, нострифікації та кар’єрного супроводу для зниження «вторинної вразливості». Автор доходить висновку про те, що соціальна робота виконує функцію «зв’язування» між особистістю, громадою та інституціями через кейс-менеджмент, міжвідомчу взаємодію і community-based підходи. Ефективні програми мають поєднувати індивідуальний супровід із розвитком місцевих сервісів, цифрових форматів підтримки та пакетів реінтеграції для потенційних повернень. Розбудова міжкультурної компетентності мігрантів і фахівців та сталі механізми фінансування «соціального маршруту» мігранта є умовами стійкої інтеграції й згуртованості.