МОВНА ОСОБИСТІСТЬ ЯК БАГАТОВИМІРНИЙ ФЕНОМЕН У СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ

Анотація

У статті обґрунтовано важливу для сучасної вищої педагогічної освіти проблему формування мовної особистості майбутніх фахівців прикладної лінгвістики в процесі навчання мовознавчих дисциплін. Ураховано, що всі види мовленнєвої діяльності недоцільно розглядати розрізнено, оскільки психологічно і фізіологічно вони тісно пов’язані між собою. Проте в освітньому процесі один із видів мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письмо) може домінувати залежно від мети й завдань у засвоєнні відповідної теми заняття. Констатовано, що в процесі засвоєння мовознавчих дисциплін на кожному з етапів мовленнєвої діяльності студентів вдосконалюється той чи той вид перцептивної або рецептивної мовленнєвої діяльності. Акцентовано увагу на особливостях впливу кожного з механізмів, зокрема: 1) механізмів говоріння, що передбачають репродукування, вибір мовної одиниці, комбінування, конструювання, попередження, дискурсивність; 2) для аудіювання – механізми сприймання, внутрішнього промовляння, зіставлення-розпізнавання, логічного розуміння; 3) для читання – антиципації, здогадки, логічного розуміння, внутрішнього мовленнєвого слуху; 4) для письма – такі ж, як і для говоріння, однак орієнтовані на зоровий аналізатор: правильне перекодування звуків мовлення в адекватні знаки письма, тобто орфографічні. Студіювання вузлових аспектів досліджуваної проблеми здійснено на двох утрадиційнених у психологічній науці позиціях у теоретичному обґрунтуванні механізмів мовлення: сполучування звуків у слова та їх вимова; комунікативно доречне поєднання слів для висловлення, які покладено в основу навчально-мовленнєвої діяльності. Оскільки репродуктивне мовлення може бути повним (відтворення без зміни форми й змісту) або частковим (передбачає передання змісту в нових формах), тому виокремлений вид визначено як недостатньо ефективний для мовленнєвого розвитку майбутніх фахівців прикладної лінгвістики у процесі навчання мовознавчих дисциплін і схарактеризовано як такий, що виконує допоміжну роль, уможливлює вербалізацію лінгвістичної теорії та ілюстрування її на конкретних прикладах у власному висловленні. Базовими визначено продуктивні види мовленнєвої діяльності, оскільки під час говоріння чи письма студенти відтворюють на свідомому рівні слова, мовні кліше, терміни, граматично правильно оформлені висловлення; виконують мовні експерименти, спостереження, аналізують їх результати; трансформують мовні одиниці, згортають їх у реальне слово та розгортають у складну синтаксичну конструкцію, формулюють відповідні висновки. Спостережено, що активність студентів у продукуванні різнотематичних висловлень, виконанні завдань проблемного характеру і творчих завдань сприяє різновекторній підготовці їх до успішного виконання достатньо широкого професійного функціоналу (оволодіння вміннями й навичками укладання електронних словників, розроблення алфавітів і систем письма, транскрибування усного мовлення та транслітерування іншомовних слів, лінгвістичне обґрунтування принципів, підходів, засобів навчання української та іноземних мов, переклад з однієї мови на іншу, стандартизація й уніфікація науково-технічної термінології, укладання спеціальних лінгвістичних довідників, комп’ютерне оброблення текстів природною мовою тощо). Мовну особистість майбутнього фахівця прикладної лінгвістики розглядаємо як таку, яка досконало володіє системою лінгвістичних знань з української та іноземних мов, здійснює лінгвістичне забезпечення роботи інформаційних систем, репродукує мовну діяльність в усіх сферах суспільного життя, професійній зокрема.